Глава 59

Прекрасно розумію, що мені вартує лиш обмовитися хоч словом, і Алан готовий почати зі мною зовсім інший масаж. І я опинюся разом з цим карколомним хлопцем на десятому небі, в нірвані. Здогадуюсь, що він неперевершено умілий коханець, а я його так хочу, він мене хоче, але вирішую промовчати, бо нам не можна... І масаж ще триває, а я вже тілом не контролюю де мої рушники, хоч розумом розумію, що все чемно лежить там, де й має лежати, на місці, бо Алан не такий чоловік, щоб скористатися…

– Ну ось і все, Солю, наш сеанс закінчено, – каже Аполлон, вкриваючи мене великим махровим банним рушником, який щойно дістав з шафи. – Тепер треба полежати скільки хочеш, це важливо, а я посиджу поруч, якщо ти дозволиш. 

– Звичайно, посидь, поки я побалдію, – чемно лежу на спині, опустивши руки вздовж тіла й навіть не маю сили, щоб розплющити очі, так добре мені після масажу Аполлона, кайфую.

– Солю, скажи мені, будь ласка, тобі було добре? – запитує Алан. 

– Мені було фантастично! Ти чарівник, Алане, – ледь промовляю.

– А зараз як ти себе почуваєш? – Аполлон все ще не вгаває.

–  А зараз у мене такі відчуття, що навіть немислимо описати. Як у казці! – мій голос звучить так томливо, що не відразу впізнати.

– А ти спробуй, будь ласка, бо мені важливо це знати, – допитується невгамовний Алан.

– Знаєш, мені зараз так добре,  розслаблення нереальне, все тіло огортає приємне млосне тепло. Здається я можу літати, – задоволено ділюся відчуттями. Почуваюся й справді якось по-особливому. – Розумієш, я час від часу роблю масажі: і профілактичні для спини у клініці вертебрології, бо у мене сидяча робота, і в SPA салонах, тому прекрасно знаю відчуття після. Але те, що ти зі мною зробив, я навіть не можу до ладу описати. Ти справжній чарівник, Алане! Де ти цьому навчився?  

Аполлон задоволено посміхається. Радий, що зумів догодити мені й розповідає, як, бувши ще студентом London Business School MBA, волонтерив в місцевому реабілітаційному центрі, маючи вже тоді  диплом масажиста, де й зустрів одного, фанатично відданого своїй справі, реабілітолога-ентузіаста, котрий залюбки поділився своєю унікальною методикою та умінням. Ще раз переконуюсь, що Алан-Аполлон особливий та винятковий хлопець з отакенною мега душею.

Нам так добре удвох ось тут зараз спілкуватись, а мені ще й розслаблено лежати, але згадую, що ми все ж не одні. Пора і честь знати, тому кажу Аполлону:

– Алане, мені фантастично ось так ніжитися, я отримую неабияке задоволення від твоєї присутності та розмови, але може мені вже можна вставати?

На що Аполлон лиш задоволено широко посміхається:

– Якщо ти надумала, Солю, то звичайно, будь ласка. Я вийду, а ти одягайся й підемо. 

Аполлон чемно виходить, а я одягаюся. А за деякий час нас вже радісними оплесками й привітними вигуками зустрічає Пенелопа та вся наша весела компанія біля басейну: 

– Ну, нарешті, зволили з'явитися, шановане панство!

– Ну і що це було, Пенні? Як тебе розуміти? – грайливо запитує Алан.

– А, як хочеш, так і розумій, – невдоволено хмикає рудоволоска, навіть не збираючись утруднювати себе поясненнями. Все, що хотіла, вона вже сказала. Але ми з Аполлоном не ображаємось на її незадоволення й натяки. 

Попереду нас чекав смачнющий обід на терасі поруч, купання в басейні, прогулянка садом, відпочинок у затінку в гамаках. А потому ми всі дружно відправилися на пляж, де досхочу плавали, пірнали, засмагали й просто лежали догори пупцем, натягнувши сонцезахисні окуляри, й рахували кудлаті хмаринки, які пропливали по небу над нами.

Лежу, вдивляючись в небесну блакить й спостерігаю, як змінюється картина  над головою. Алан поруч, ледь торкається долонею моєї руки. У нас спільний лежак, як і тоді, на острові. Всі решта десь поруч весело гомонять, зайняті собою. На нас ніхто не звертає уваги, як і в більшості випадків. 

Аполлон підіймається з лежака, спирається на лікоть й, нависаючи наді мною, стиха каже:

– Соломіє, як ти поставишся до того, якщо я запропоную тобі заночувати у мене ще одну ніч, а завтра відвезу тебе в готель, коли скажеш?

Піднімаюся на лікті в здивуванні:

– Алане, навіщо тобі це? Чому ти ускладнюєш собі життя зайвими клопотами через мене?

–  Солю, причина банальна й проста: бо я дуже сильно тебе кохаю, і мені важлива та дорога кожна хвилина проведена поруч з тобою, – ділиться своїми роздумами Аполлон. І після цих його слів я навіть не сперечаючись з ним, даю згоду.

Про це рішення Аполлон ставить до відома наших друзів. Вони теж вирішують повертатися до готелю лише завтра, дещо зловживаючи гостинністю Аполлона, але це для них, здається, звична справа. На те вони й друзі вже роками, а з Дімітріосом та Пенелопою взагалі все життя. Пенні, як завжди, в ударі й пропонує всій компанії завіятись на всю ніч до нічного клубу. Але ні мені, ні Аполлону геть не хочеться зараз жодного бухкання музики над головою та ударів надокучливих децибелів по вухах. Нам в цей момент не потрібне мерехтіння незнайомих облич в різнобарвному калейдоскопі клубних софітів, з кількістю людей на квадратний метр, наче оселедців у бочці. Нам хочеться усамітнитись, побути наодинці в тиші та приємній розмові. У нас з Аполлоном залишився один лиш день, і я поїду. А що і як чекає нас в майбутньому – невідомо, хоч ми окреслили наші стосунки, як дружбу на відстані. Тому обоє дуже дякуємо Пенелопі за пропозицію,  але ми з Аланом зостаємося на пляжі вдвох.