Глава 58

Тут так комфортно, хоч в повітрі й задуха. Працюють два потужні кондиціонери. Я готова отак на цьому зручному дивані просидіти з Аполлоном хоч до самого вечора в тиші чи невимушеній розмові ні про що. З ним так затишно, та безтурботно, так надійно та впевнено, що я зовсім не помічаю, як швидко спливає час. Я вже завершила свій сніданок, але не поспішаю це озвучувати. Невимушено сьорбаю апельсиновий фреш з трубочки і кайфую, а Алан  просто сидить поруч, вальяжно відкинувшись  на спинку дивана, завів руку мені за спину й завис поглядом на мені. Ставлю порожню склянку на стіл, повертаючи голову до Алана:

– Чого ти так дивишся на мене?  

– Любуюсь тобою, бо ти скоро поїдеш, і тоді у мене вже не буде такої можливості, – сумно констатує мій зеленоокий диявол, важко зітхаючи, й шумно видихає, а до мене нарешті доходить, що це правда. А як я житиму без нього, зараз я ще не розумію, не хочу про це думати, не маю наміру знати. Якось воно буде. Поруч мене буде мій коханий Олексій.

А з ким залишиться Алан? Сам, наодинці зі своєю любов'ю до мене, а я далеко. А у нього буде реальна розлука, ілюзорна, примарна  надія й віра, та біль в серці й розбита душа. Як непросто буде цьому карколомному хлопцю, спочатку так точно. А потім? Потім він поступово перегорить, охолоне, а з часом знайде заміну й забуде. То єдино допустимий та правильний шлях.

Можна звичайно відразу поринути в хаотичні любовні стосунки, трахатися запоєм, намагаючись виштовхати з себе почуття до коханої жінки, себто до мене, розчепіривши серце в шпагаті, вивернути душу навиворіт, витрясаючи з неї розпач і біль, уявляючи, як я цілуюся з іншим, з Олексієм й напиватися з горя, як чіп. 

Мені навіть важко уявити собі, що щось подібне може статися з Аланом через мене, страшно… Але я чомусь вірю, що Аполлон не піде цим шляхом, бо він сильний, вольовий чоловік, так не зламається. А я, на його прохання і моє власне нестримне бажання, буду з ним дружити на відстані. Ця думка заспокоює мене. І я кокетливо посміхаюсь Алану, нагадуючи про масаж, який він  мені обіцяв: 

– Але зараз у тебе є набагато більше можливостей. Ти пам'ятаєш, що ти обіцяв мені, Алане ?  

– Якщо ти натякаєш на масаж, кохана, то я готовий, ходімо зі мною. Тобі сподобається, я гарантую, ти тільки довірся мені, – задоволено заявляє, піднімаючись з місця, й простягає мені руку. Я відразу вкладаю свою в його широку теплу долоню, готова прямувати за ним. Аполлон розпливається в щасливій усмішці, цілує кінчики моїх пальців, проводить крізь свою спальню, і довгим світлим коридором веде до заповітних дверей. 

Ми опиняємося у світлій просторій кімнаті з професійним масажним столом, невеличкою шафою, до верху заповненою рушниками. Поруч лежать рулони з одноразовими простирадлами для масажу.  На широкій полиці в кутку в недосяжності сонячних променів стоїть дюжина однакових димчастих склянок незвичної форми з красивими квітковими етикетками, по-різному заповнених маслянистою рідиною від медового до золотавого відтінку. Здогадуюсь, що то спеціальні олії для масажу. Поруч, під стіною два крісла та столик, в іншому кутку – умивальник. 

– Ну, ось та особлива кімната для масажу.  Тут є все, що потрібно для таких процедур. Не переживай, я вмію це робити професійно. Солю, тобі доведеться роздягнутися. Я дам тобі рушник, аби ти могла прикритись. Присядь, будь ласка, я зараз, – Аполлон вказує мені на стілець, а мене проймає холодний тремор в перемішку з гарячим млосним потоком, від якого аж палають щоки, а в голові іскрою проноситься думка, що я ніяковію перед цим карколомним чоловіком, соромлюся не свого досконалого тіла, а просто бути оголеною перед ним… 

Аполлон вмикає легку розслаблюючу музику, яка заворожує, миє руки,  застеляє свіжим одноразовим простирадлом масажний стіл, подає мені білосніжний махровий рушник, окидаючи уважним поглядом і виходить зі словами:

– Коли будеш готова, гукни. Я зачекаю за дверима, – на що я тільки ствердно киваю головою. Ще годину назад я щось подібне навіть не могла собі уявити. Але ж сама напросилась. Та, зрештою, це ж лише масаж. Не вперше. В більшості випадків масажистами були чоловіки. Але ж не Алан! Видихаю, знімаю футболку та шорти, залишаючись в стрінгах та бюстику, який навіть не розщіпаю на спині, залишаючи цю дилему на розсуд Аполлона. На масажному столі вкладаюся на живіт, прикривши свою п'яту точку рушником, витягую руки вздовж тіла й гукаю Алана, занурившись обличчям в спеціальний отвір, заплющую очі. Тепер я віддаю себе у владу рук Аполлона. Він заходить, стає поруч, нахиляється наді мною й запитує:

– Солю, все добре?

– Так, – летить до його вух моє збентеження, затиснене в цьому єдиному слові, яке я зуміла виокремити з моїх хаотичних думок в той момент. І чого я так хвилююся, ніяковію перед ним. О, боже! Ото придумала собі пригоду на п’яту точку… 

Алан ніжно проводить рукою по моїй оголеній спині й тихо каже: 

– Солю, бюстгальтер доведеться розстебнути й опустити бретелі, а ще краще зняти. Але, якщо ти не хочеш, то нехай… 

– Ні, я його, зрозуміло, зніму, але ти розстебни, будь ласка, – кажу вже більш впевнено, відпускаючи затриманий подих, хоч його невимушений гарячий дотик все ще викликає у мене прохолодне тремо у всьому тілі, яке відразу вкрилося сиротами, пронизуючи потужним імпульсом кожну клітину, наче блискавка. Відчуваю, що Аполлон теж ніяковіє, розщіпаючи мій бюстик. Злегка припіднявшись, протягую руки крізь бретельки й віддаю цей трофей Аполлону. Мій бюстгальтер опиняється в руках цього дахозносного чоловіка. Навіть не хочу думати про його стан та відчуття в той момент, розуміючи яка то мука для нього. Аполлон так сильно мене хоче… Ну і навіщо було придумувати той масаж?