Глава 57

Я засинаю, розуміючи, що від цього хлопця мені треба тікати, що я найближчими днями й зроблю. Я не можу мої почуття до нього означити правильним словом, але те, що там присутня шалена пристрасть – це стовідсотково. І цей наш дорослий запаморочливий, бомбезний поцілунок лиш яскраве підтвердження тому. Я його до одуру хочу. Але у моєму житті вже присутнє кохання, справжні та щирі стосунки, і ми з Олексієм плануємо наше спільне майбутнє. Тому на мою пристрасть до Аполлона я, хоч і з болем у серці, все ж накладаю табу, самовпевнено пояснюючи собі той потяг до нього неймовірною схожістю на Олексія: харизма, стиль поведінки, манери, характер такий же поступливий хоч і запальний, твердість, сила духу, витримка, ніжність і щирість в стосунках, вміння кохати, заворожувати, зводячи з розуму…

Одним словом майже брати-близнюки, тільки зовні кардинально протилежні, як чорне й біле, як день та ніч – повний контраст. Дивна думка чомусь промайнула в голові: які в нас з Аланом могли б народитись красиві діти, але народяться з Олексієм. Алан мріє про сина, а Олексій про доньку, схожу на мене. А я? Я ще не знаю, і напевно це не так вже й важливо, головне, що нарешті я починаю задумуватись про дитя. Напевне я врешті-решт дозріла стати мамою і не в далекій примарній якійсь перспективі, а вже тепер. На цій позитивній ноті починаю поволі засинати, а перед очима почергово миготять усміхнені та щасливі обличчя то Олексія, то Алана-Аполлона. Виходить, що Аполлон таки чарівник, приснився, як і обіцяв. Вже у сні посміхаюсь цій думці й провалююся в глибокий міцний сон на кілька годин.

Надокучливі сонячні зайчики приємно лоскочуть моє, сном розморене тіло своїм грайливим теплом. Виявляється, я знову забула засунути штори. І можу це зробити хоч зараз пультом, який лежить поруч, на тумбі біля ліжка. Достатньо всього лиш простягнути руку, але мені так не хочеться. Все одно я вже прокинулась, й доведеться вставати. Попереду у мене ще один день на віллі Алана. Впевнена, що він буде насичений і цікавий. Алан точно вже чекає на мене на терасі, яка виявилась спільною у наших двох спалень. Милий, ніжний, закоханий, неговіркий… Наступні два дні у мене непросте завдання – встояти перед його дахозносною харизмою, перед ним, і я поїду. При одній лишень думці про нього в тілі така приємність і млість. Задоволено потягуюся, зчепивши руки в замок над головою, а тіло ковзає поверхнею ніжного шовку простирадла й подушки.

Відкидаю вбік тонкий шовк літньої ковдри, занурюючи ступні в м'який ворс приліжкового килимка. Даю собі кілька хвилин на томливе лінивство, кидаючи погляд на телефон: 12:00. Овва! Знову проспала майже пів дня. Алан вже точно чекає. Ще кілька лінивих потягушок. Натягую халат, взуваю капці й повільно плетуся до ванни, хоч є неймовірна спокуса виглянути на балкон. Однак, там на дивані чи в кріслі на мене може чекати Аполлон весь такий елегантний і вишуканий, а я вся ще томлива та  сонна, тому не ризикую.

За дверима на мене очікує гарна вишукана антикварна ванна з мідними кранами на ніжках у вигляді левових лап, яка красується  на видному місці – посередині. Це видовище так спокушає, що я не можу відмовитись від бажання поніжитись в ній хоча б пів години. Тому легко повертаю мідні крани, які аж вилискують своїм червонувато-золотистим відтінком на сонці, і тепла кришталево-прозора вода широким струменем наповнює ванну чашу. 

На полиці знаходжу лавандову піну, шампунь, гель для душу. Це ж треба: запам'ятав і підготував спеціально для мене. І в цьому весь Алан – турбота й увага навіть в дрібничках. 

Поки релаксую в теплій воді, окутана густою піною та улюбленим ароматом, думаю про Аполлона й дивуюсь який він особливий і як трепетно піклується про мене. На душі стає неймовірно приємно. Олексій теж такий, але то вже наче ввійшло у звичку, інакше ніби й не може бути, він мій хлопець, це норма, а тут… Закоханий, але ж… Здається я щось упустила. Для Алана турбота про кохану дівчину, навіть якщо кохання без відповіді, виявляється теж норма. О, боже, який він все ж таки особливий.

Одягаю легкі короткі шорти молочного відтінку та білу футболку поверх білизни, не на голе тіло, хоч спека, аби зайвий раз не спокушати цього дахозносного хлопця своїми манливими принадами. Зрештою, тут повсюдно працюють кондиціонери. Взуваю білі сліпони. Швидко роблю собі «зачіску дружини мільйонера», заколюючи волосся в пишний нетугий пучок. Вона завжди надає шарму і має дуже привабливий вигляд. Легкий, майже непомітний, ранковий макіяж та улюблений парфум, і вуаля – принцеса готова!

Вся така зваблива й чарівна під обід нарешті з'являюся на терасі. Аполлон аж підскакує з дивана на рівні ноги. Весь такий осяйний та щасливий: ідеально вибрите обличчя, волосся вкладене гелем, біла лляна сорочка, рукави звично закочені до ліктів, кілька верхніх ґудзиків розстебнуті, відкриті груди, білі шорти, до колін, з боковими врізними кишенями. Такий ось неперевершений зеленоокий бог з шикарною фігурою та крутими плечима. 

– Дуже радий тебе бачити, Соломіє! Маєш неперевершений вигляд, втім, як і завжди. Ти справжня богиня, люба! Як відпочила? – допитується Аполлон, трепетно огортаючи мої пальці своїми долонями й цілує, залипаючи поглядом в моїх очах.

– Дякую, навзаєм! Ти також маєш неперевершений вигляд, як і завжди. Я тобі вже казала – красивий осяйний бог, не менше, – посміхаюся його задоволеним щасливим очам. – Перепрошую за таке тривале запізнення, але на твоїх шовках мені так солодко спалось, що я лише нещодавно прокинулась. А потім мене спокусила твоя неперевершена антикварна ванна на левових ніжках з блискучими мідними кранами, і я так розслабилась в ній, замріялась, що геть забула про час. До речі, ти знаєш, що ти таки чарівник? Цієї ночі ти мені наснився, як і обіцяв. Дивно…