Глава 56

Я не хочу все життя, як риба у саку битися, мучитись в сумнівах, що причепились до моєї душі, наче шевська смола й не дають спокою, шкодувати, що пропустила щось важливе в житті. Я хочу до останку зрозуміти себе, до найвіддаленішого закутка душі, до найпотаємнішого бажання, переконатись, що я на правильному шляху. Бо чомусь, коли Аполлон поруч, мені  стає вже аж надто бентежно, так, що аж за серце бере, а душа нестримно тріпоче в очікуванні чогось особливого, закутана в росу тривожних сліз, і це мене хвилює й гнітить. Тому я хочу про себе дізнатись все та зрозуміти свої бажання. А цей поцілунок усе розставить по місцях на шахівниці мого життя... Надіюсь!  Вірю, що ти зрозумієш і пробачиш, бо інакше в чому сенс того, що між нами… Зрозуміло, що ти про ці мої сумніви та поцілунок ніколи не дізнаєшся. Навіщо травмувати того, кого кохаєш тарганами у своїй голові навіть, якщо все так безневинно… майже. 

Така уявна розмова з моїм коханим хлопцем Олексієм крутилася в моїй збентеженій голові, поки я все ще вагалась чи зможу, чи маю право піти на цей ризиковий нерозважливий вчинок. Однак моє бажання, та магнетизм Аполлона були сильніші за прагматичний розум. Його магматичне чоловіче начало примагнічувало до себе так потужно, що прийшло розуміння й відчуття одночасно: я мушу таки отримати собі його поцілунок: один-єдиний, справжній, дорослий, аби потім не згадувати його, як недосяжну мрію та не картати себе за слабкодухість усе життя. 

Аполлон дивиться на мене такими щирими привітними очима, а погляд неймовірно ніжний та відкритий, наче рідний. І в ньому криється щось особливе, ледь помітне, але таке потужне, і це заворожує мене. Я розумію на рівні флюїдів, що то не просто тендітна крихка надія, а чітка  впевненість у можливості здійснення його бажань. Руки Алана все ще торкаються моїх плечей. Ті дотики його пальців практично невагомі, але так бентежать мою кров, лоскочуть, й від того така приємність розноситься тілом, що несила ні про що інше думати, крім нього, дахозносного  зеленоокого бога. 

– Алане, – нарешті зважуюсь, але не виходить сказати, як задумала. 

– Що, Солю? – заколисує його оксамитовий баритон. 

– Та ні, нічого, – стає якось незручно. Що він подумає про мене. Нехай краще сам, якщо й справді так сильно хоче. А він хоче, я певна. Про це аж волає його погляд.

– Тоді можна мені попросити? – голос Алана тремтить від хвилювання, стає хриплим від напруги.

– Будь ласка, проси все, що хочеш, я обіцяю тебе почути, – так самовпевнено кажу, бо знаю, що чогось зайвого він не попросить. Це ж Алан-Аполлон – красивий осяйний бог, мій зеленоокий диявол, і цим все сказано.

– Я потону у твоїх очах, можна? Бо це щастя! Я люблю тебе дуже, Солю! Ось ти скоро поїдеш, і наше спілкування перейде в інше річище, віртуальне. Я знаю, що тим своїм проханням порушую червоні лінії, твої заборони, але… Ти тільки не сердься, будь ласка. Якщо ти не дозволиш, то так і буде, але можливо один єдиний раз можна? Я хочу відчути твої губи, їх солод, запам'ятати їх смак. Можна я тебе поцілую? – ну ось нарешті сказав, те на що я так і не зважилась, залишивши це право за Аполлоном.

Роблю здивовані очі, наче сама цього до одуру не хочу. Якби він тільки дізнався… Але йому не можна знати мої потаємні бажання й думки, бо тоді нам загрожує справжнє цунамі шаленої пристрасті й палкого кохання аж до ранку, і ця лавина змете всі табу та заборони на своєму шляху. А я не готова розумом це прийняти, хоч тіло аж волає від бажання прийняти цей виклик долі й стати поганою дівчинкою до рання… Але ні! Я дозволю йому і собі лише поцілунок, один, дорослий і справжній. Це все на сьогодні… 

– Поцілунок? Алане, ти хочеш мене поцілувати? – перепитую, так, для пристойності, хоч рішення моє на його користь вже подумки ухвалила.

– Так, саме так, Солю, я хочу тебе поцілувати тут і зараз, ти дозволиш? – Алан каже це вже впевненіше, ніж першого разу. Він дуже розумний. Або відчув моє аналогічне бажання, або вловив нотки вагання в моєму голосі. Але мені так байдуже, бо я, так само, як і він цього дуже хочу. І цю спрагу нам обом треба вгамувати, бо інакше в наших душах виросте колючий кактус напруги між нами. І я у відповідь лиш покірно кліпаю очима й ледь чутно шепочу йому в губи:

– Цілуй…

Алан сковтує слину й шумно видихає, підступаючи впритул, в тілі напруга. Розумію, що цей такий досвідчений в любовних іграх чоловік зараз неабияк хвилюється, як хлопчисько, і це  тішить. Значить для нього я таки особлива. Бачу, як рухається його кадик, важчає дихання. Обіймаю його за шию та завмираю. Аполлон притискається до мене всім тілом, ніжно торкається долонею моєї щоки, заплющує очі. Його розтулені губи, гарячий подих… О, боже, я зараз зомлію… Прикриваю повіки й видихаю. Мої губи злегка розтулені, дихання збите. Ось-ось, і все станеться, мій зеленоокий диявол мене поцілує!  Господи, я збожеволію!

Губи Алана ледь торкаються моїх ніжно та м'яко. Злегка розсуваючи своїм язиком мої, ледь привідкриті вуста, Алан за якусь коротку мить так потужно накриває їх своїми, що я геть втрачаю голову й відпливаю… Боже, як же він бомбезно цілується! Вау! Ми втрачаємо відчуття часу в тому нашому тривалому поцілунку… Важке збите дихання в обох, заплющені очі, томливе тепло взаємної пристрасті розноситься всім тілом… Обоє добре знаємо, що це все, на решту – табу. І ми покірно підкоряємось, важко дихаючи в міцних обіймах.  Цей спогад житиме з нами завжди. Чую шепіт його баритона на вухо: