Глава 54

– Я пам'ятаю, не бійся. Єдине, що я ще тобі скажу: я вже це знаю, а ти зрозумієш трохи згодом, пізніше, а я чекатиму. Хоч я і не дуже вмію чекати, але заради тебе навчуся. А квіти – вони завжди квіти й уві сні, й наяву, і вони прекрасні, погодься. 

– Так, ти маєш рацію, Алане, твої квіти й справді прекрасні! Насправді я у захваті. Просто, коли я тільки-но побачила цю картину… Ти сам розумієш. Але тепер ти мене заспокоїв. Мені з тобою так затишно, так впевнено, так надійно. Знаєш, ти…, ти такий… Скажи мені: звідки в тебе стільки талантів?  

– Хм… Не знаю. Просто я тебе безмежно кохаю. Можливо в тому і криється вся причина, – збитошно посміхається Алан. А погляд наче серйозний, але бісики в його чарівних зелених очах так і грають. Лис-хитрюга. І все то він знає. – Солю, я пропоную тобі спуститись зі мною на перший поверх до зали. Боюся, що там усі вже нас зачекались. Якщо ти, звісно, не проти?

– Ні, звичайно ж я не проти, ходімо, веди! – нам і справді зараз треба трохи охолонути, бо всередині кров аж закипає. Алан такий гарячий та пристрасний хлопець, і так мене віднедавна заводить. Ну, а що робиться з ним, можна тільки здогадуватись. Можливо то одна із причин, що Алан вирішив негайно спуститись до зали. 

Він бере  мене за руку, переплітає наші пальці в замку, і ми ліфтом спускаємось на перший поверх. Його будинок такий великий, що, здається, сходами, тут не ходять…

Ми наближаємось до навстіж відчинених гарних масивних дверей з вишуканими неймовірно красивими вітражами, які роблять довколишній  інтер'єр загадковим. Аполлон пропускає мене пройти першою, а сам іде слідом. Величезна простора зала з білим мармуровим каміном, який відразу впадає в око, здоровенні вікна аж до підлоги, розкішна люстра над великим шикарним  столом з масивними різьбленими ногами… 

Офігіваю в один момент: вся наша дружна компанія вже розсілася за столом і про щось весело розмовляють. Розумію так, що всі з нетерпінням чекають на Аполлона. А як тільки-но він з'являється – дружно  замовкають. Алан проводить мене до столу, відсовує мені крісло, те, що поруч зі стільцем в голові столу. Всаджуюся, а опліч, по центрі  сідає Алан. Тільки тепер помічаю, як ошатно та вишукано, зі смаком, тут все сервіровано, та навіть присутні офіціанти. Всім наливають вина та подають салати й холодні закуски.

За столом незвично піднесена атмосфера. Явно щось відбувається, а я, здається, це пропустила… Нарешті, коли офіціанти зникають, з-за столу піднімається Пенелопа з Дімітріосом, підходять до Аполлона й вручають йому два пакунки, в яких за їх же словами, сертифікат і картина, яку Аполлон так хотів отримати до колекції. До привітань доєднуються всі решта з найщирішими побажаннями.

Всі розглядають картину… Бачу задоволене обличчя Алана, а я прозріваю: в Алана-Аполлона, виявляється, сьогодні день народження. Ось чому він там, в машині, говорив щось про особливий день, але до кінця не сказав. Так і хочеться дати ляпаса тому вреднюзі. Через ту таємничість я не маю для нього жодного подарунка, але, так вже й бути: сьогодні його пробачу.

Залишається одне-єдине: виголосити тост для  нього. І я піднімаюся з келихом в руках й промовляю, дивлячись в його чарівні зелені очі, які жадібно пожирають мене. Аполлон залишається стояти й поглинає кожне моє слово, ловить подих, жест навіть міміку на моєму обличчі: 

– Алане, я хочу підняти цей келих за тебе. Знай, ти неймовірний чоловік. Я знаю тебе всього лише кілька днів, але ти вже назавжди запав в моє серце так глибоко й так потужно, полонив мою душу, що я ніколи не зможу тебе забути. Вітаю тебе з днем народження! Хочеться побажати тобі чогось особливого, чарівного й красивого…, а найперше такого щастя, як ти мрієш: щоб політати за хмарами, щоб аж іскри летіли з очей, щоб бентежилась кров…  Нехай у твоєму житті завжди буде багато радості й приводів для усмішки. І нехай твої найкращі та найбажаніші очікування неодмінно збудуться. Понад усе на світі хочу, щоб ти став по-справжньому щасливим! Дякую долі, що подарувала мені зустріч з тобою. За тебе, Алане! Пам'ятай, ти такий один-єдиний… особливий…

Аполлон робить крок назустріч й опиняється так близько до мене, що я чую його схвильоване дихання. Бачу очі у нього на мокрому місці й відчуваю, як ком підступає до горла. Лавина різнобарвних емоцій накриває мене так, що я вже не можу й слова вимовити. Стою, кліпаю очима, затамувавши подих, а в кутиках очей з'являються сльози. Аполлон ще якусь хвилину дивиться на мене та нарешті не витримує й обіймає так міцно, що, здається, зараз задушить в обіймах й шепоче на вухо:

– Дякую тобі, кохана, за такі теплі, щирі та ніжні слова. Від твоїх побажань я щасливий. Вірю, що вони колись таки стануть для мене реальністю, бо вони від коханої жінки, і надіюсь, що Всесвіт тебе почув, люба моя, рідна… 

Алан говорить, а я чую як бухкає його серце. Сковтую слину й стиха питаю:

– Алане, чому ти мені не сказав?

– Не хотів, аби ти заморочувалась подарунком, – його ніжний шепіт мене просто заворожує.

– Але ж…, – відчуваю дотик його пальця до моїх губ.

– Чшшш… Солю, люба, мені від тебе нічого не треба, бо серед усіх скарбів світу мені потрібна тільки ти, розумієш? Хочу бачити тебе і чути, і торкатись. Хочу відчувати твою ніжність, і солод, і впертість, і суворість, і непохитність, хочу твою душу, і серце, і розум, і тіло. Хочу, щоб ти мені в очі дивилась, щоб цілувались, і щоб торкались, щоб кінчики пальців від пристрасті стискались. Хочу тебе ніжно, шалено, з надривом, хочу тебе всю до останку всі ночі аж до світанку. Та оскільки я знаю, що зараз це неможливо, то я буду чекати, скільки треба. Я вірю, що ти моя доля і колись таки станеш моєю,  покохаєш мене. А зараз найкращим подарунком є те, що ти тут, зі мною в цей день. Кажуть, що тільки один раз у житті можна зустріти свою справжню любов, людину, яку серце вже не дасть відпустити. Думаю, що це ти. Ти для мене дуже важлива, рідна, і заради тебе я готовий і навчуся чекати скільки потрібно. Я мрію, що колись стану для тебе всім: коханим, чоловіком, коханцем. Ранками буду приносити тобі каву в ліжко, а вечорами разом з тобою мовчати, дивлячись на зірки. Ти мій всесвіт, Солю… Можна я буду тебе кохати? – ну от і попросив. А я тоді, коли Алан розповідав мені, про той закон в Стародавній Індії, за яким кожен, хто принесе троянду царю, міг просити у нього все, що не забажає, ще подумала, що ж він у мене попросить за троянди за давньою індійською традицією. А як я можу заборонити йому мене кохати?