Глава 47

Аполлон звучно видихає. Очевидно він очікував на інше запитання, але яке? Чи може на дозвіл на поцілунок… Тому дуже сухо відповідає:

– Не переймайся, то була дурна, безглузда,  нікчемна історія в моєму житті, яка навчила мене цінити життя трохи більше й довіряти тільки собі ну і ще на макове зерня справжнім друзям, бо вони теж бувають собі на умі, – іронічно посміхається Алан. Сказав коротко й лаконічно, як відрізав, але це те саме, що нічого не сказав, загальні фрази. 

– Я тебе зрозуміла, – промовляю майже нечутно. Можливо йому боляче й донині все це згадувати, тому вирішую більше нічого не питати, лиш дивлюсь в його красиві зелені очі таким уважним зацікавленим поглядом, що Аполлон не витримує й розповідає свою історію, яка залишила на його тілі цей ледь видимий відбиток назавжди:

– Я нікому про це не розповідав ніколи. Знають тільки безпосередні учасники  та Пенні. Одним словом минулої осені я зустрів дівчину, й у нас зав’язались стосунки. Спочатку вона менi просто подобалась, як і всі інші смазливі дівчата, не більше й не менше. А потім я прив’язався до неї, і мені навіть здалося, що між нами щось більше ніж просто секс. Але, як виявилось, я помилився. Вона не була щира зі мною.

У нас з Дімітріосом вже багато років, як заклалась традиція: за три дні до Різдва відправлятися в гори, у Швейцарські Альпи в Верб'є, щоб скинути напругу й набратися позитивних емоцій перед Новим роком. У мене це найкраще виходить наодинці з горами, коли стрімголов на шаленій швидкості летиш схилом, наздоганяючи яскравий полиск сонця на снігу. Дімітріос теж полюбляє цю справу. Ми з ним затяті сноубордисти, – Аполлон на хвилинку задумується і додає. – Були. Після  того випадку гори для мене табу. Надто болючі спогади залишились.

– Алане, тоді може не треба нічого розповідати, якщо тобі боляче. Це  не принципово для мене, – пробую зупинити його сповідь, але Аполлон непохитний у своєму рішенні. 

– Ні, Солю, тобі я розповім. Все вже давно в минулому. Тепер я нарешті можу спокійно про це говорити. Отже, ми з Дімітріосом за традицією відправились у Верб’є. Інколи  потрібне таке усамітнення наодинці з хобі й собою. Дівчат ми жодного разу не брали в подібну поїздку. Суто чоловічий екстремальний відпочинок. А тут Софія, та сама дівчина, вирішила неочікувано приїхати. Я не був у захваті, але особливо й не пручався її рішенню. Вона приїхала вже в останній день, їй сподобалось, і вона наполягала, аби залишитись на всі свята. Але Різдво я завжди святкую з родиною – з батьками й сестрою та братом в Афінах. Тож порушувати традицію й цього разу я не збирався заради її незрозумілих капризів. Зранку в переддень Різдва ми посварились, і я в нервах пішов на спуск, прихопивши Дімітріоса з собою. А коли ми повернулись, то вона вже прекрасно почувала себе в товаристві якогось француза, заявивши, що я вже їй не потрібен, я не принц її мрії, і вона знайшла мені гідну заміну. Оце мене й вибило з колії, і я на нервах знову пішов на спуск вже сам, без Дімітріоса, хоч ми з ним ніколи так не робили. Дімітріос же на той момент завис з якоюсь кралею в барі,  й навіть не здогадувався куди мене понесло. А там почалося найцікавіше: я не зумів впоратися з емоціями. Мене ще ніколи в житті так не кидали. З дівчатами я завжди розходився на теплій ноті, ніколи не на ножах, а тут вона так по-свинськи вчинила, наче між нами не було тих двох місяців стосунків… Тож мене так засліпила злість на неї, що на вже добре знайомій трасі я повернув не туди, куди треба. Мене винесло в незнайомому напрямку, і я загубився вже на наступному спуску, а, як результат – заблукав. Зв'язку не було, а вже було під вечір. Всю ніч я брів по снігу, шукаючи дорогу до бази. Ця ніч була найстрашнішою за все моє життя. Того разу мені пощастило двічі: по-перше, я ніколи не економив на екіпіруванні, і завдяки грілкам не обморозив собі кінцівки. А другий раз мені пощастило, коли вже під ранок я натрапив на  місце, де з'явився мобільний зв’язок. Дзвінок рятувальникам і за кілька годин мене врятували. Ось така історія. А цей шрам залишився від обмороження шкіри на цій ділянці. Як так вийшло, і чому я не відчув цього відразу – не розумію, але то геть дурниці на фоні того, що могло статися. Цей шрам нагадує мені про ту історію кожного разу, коли його помічаю. Добре, що він не дуже примітний.  А та показуха Софії з французом, як потім виявилося, була спеціально підлаштована пастка, аби мене позлити, бо я не погодився залишитися у Верб'є на всі свята. Вона чудово знала який я ревнивий і запальний. Але така її витівка мало не коштувала мені життя, то ж я не зміг пробачити її. Очевидно тому, що по-справжньому не любив. Ми розійшлися. Ось і все, – Алан ввічливо замовкає, а я розумію, що ця історія його все ще болить. Не вчинок тої його колишньої, ні. Здається, цю сторінку він вже перегорнув та забув, а спогад про найстрашнішу ніч його життя, коли він мало не загинув.  

– Алане, любий, –  мало не попирхнулася словами. Таки бовкнула те «любий» на емоціях. Залишається надіятися, що Аполлон, перебуваючи ще під враженнями від спогадів, мене добре не розчув. А зрештою, що я такого сказала? Я ж не сказала «люблю» чи «кохаю». Тому, наче ні в чому не бувало продовжую, тримаючи його за руку та щиро заглядаючи в очі. – Навіть не знаю, що я маю тобі сказати. Усвідомлюю, те що ти пережив – дуже страшно, на грані, й мені дуже шкода, що така історія трапилась у твоєму житті. Але головне, що ти вижив, і все гаразд. Тож цінуй, люби життя, насолоджуйся та завжди пам'ятай, що є люди, яким ти потрібен: близькі твої… Тому більше ніколи не ризикуй так відчайдушно. Хоч я знаю, що не маю права вимагати від тебе щось подібне, але якщо я й справді для тебе щось значу, то  обіцяй мені це, будь ласка!