Глава 44

– Я зрозуміла, – кажу подрузі, а з пам'яті виринає чарівна добра посмішка Аполлона, і мені хочеться якомога більше довідатися про цього хлопця. – А що ти там казала про якусь таємницю?

– Це не зовсім таємниця, просто Аполлон ніколи про це не згадує, тому я не беру на себе таку відповідальність говорити про той випадок, лиш запитаю тебе: скажи мені, ти помітила ледь видимий відбиток на лівому передпліччі Аполлона? – з виразу обличчя й інтонації Пенелопи розумію, що ця така гомінка щебетуха більше нічого мені вже не скаже. Виявляється, коли треба, вона вміє тримати язик за зубами.

– Так, бачила. Але не наважилась запитати що це… Зізнаюсь, навіть не відразу помітила, – Пенні говорить якимись загадками, і я розумію, що то не простий шрам. Він точно пов'язаний з якоюсь непересічною подією в житті Алана.

– Так, його майже не видно, але він точно нагадує Аполлону про той день, коли він мало не загинув. Упс! Таки бовкнула зайве. Солю, тільки не кажи Аполлону, що ти про це дізналась від мене. Не хочу виглядати зрадницею в його очах, будь ласка! Краще делікатно з’ясуй у нього сама:«що це», домовились? – слова Пенелопи привели мене в стан повного ступору. О, боже! Що ж таке мало статися в житті Аполлона, що він про це взагалі говорити не хоче? Тепер точно спробую якось делікатно випитати про той шрам. Можливо він якось поділиться зі мною, а подрузі обіцяю мовчати…

– І про кого ви тут пліткуєте? – жартівливо кидає Оксана, повернувшись до лежаків.  

– Та от вирішили про тебе трохи пошушукатися поки тебе нема, – віджартовуюсь. Хоч вона моя краща подруга, та все одно моя розмова з Пенні про Аполлона не має вийти за рамки нашої з нею бесіди.

– Все з вами ясно. Виходить, ви пліткарки ще ті, – весело заявляє Оксана, а ми з Пенелопою тільки задоволено переглядаємося та хмикаємо. – А мені телефонувала сестра Лідія, та сама, що організувала для нас цей тур. Цікавилась, як наші справи та чи подобається нам відпочинок. Я взяла на себе сміливість й ствердно відповіла за обох. Надіюся, Солю, що ти не заперечуватимеш, а я не помилилася?

– Зовсім ні, відпочинок і справді чудовий, – тільки й кажу, а подумки чомусь пригадую моменти, проведені з Аполлоном, його дотики, голос, слова, погляди та його манливі зелені диявольські очі… А тим часом з боку моря доносяться знайомі голоси. То хлопці вже повертаються з яхти з наметами та ліхтарями… 

– Леді, ми повернулися, – радісно гукає Дімітріос. Як ваші справи? Все гаразд?  

– Так! – вигукуємо всі хором. – Ми вже вас зачекалися. 

– Повірте, любі, ми старалися якомога скоріше повернутися. Ну, а вже вийшло, як вийшло. Вибачайте, якщо щось не так, – винувато блазнює Дімітріос, поки Аполлон з Нікосом тільки й іронічно переглядаються. У його поведінці цього разу проглядається щось схоже з характером Пенні. Що тут скажеш? Брат і сестра – одного поля ягоди!

– Ми звичайно дуже раді, братику, що ви все-таки повернулися, – підхоплює розмову Пенелопа. Але вже доволі густі сутінки вкрили Землю, сонце сховалося, ніч ось-ось… не за горами. Тому швидко чекаємо від вас, наші альфи, чоловічих вчинків та турботи про своїх леді, тобто нам зараз потрібен шалаш і шмат м'яса на вертелі, бо холодає і їсти вже так хочеться, хоч гинь. Більшого поки не вимагаємо, бо з милим рай і в  шалаші, правда дівчата?

Оксана задоволено киває, а я тільки посміхаюся, усвідомлюючи, що Пенні вирішила, що її слова про милого і шалаш так чи інакше мають стосуватися і мене. Цікаво, вона така самовпевнена чи так легко читаються мої недозволені, заховані за сімома замками моєї душі потаємні думки й неприпустимі незрозумілі бажання? Загадка! Але питати не буду. 

Алан тим часом блукає своїми зеленими очиськами моїм обличчям, намагаючись вловити там хоч якийсь відгомін на слова Пенелопи, зрозуміти, чим я живу в цю секунду, що відчуваю. Але не тямлю, що він зрозумів для себе, бо я з усіх сил стараюся заховатися під маскою іронічної байдужості, але не знаю що у мене з цього виходить.

– Звичайно, все, що бажають леді неодмінно організуємо. Дайте нам лиш трішки часу. Буде вам і шалаш, і вечеря на вогні, й теплі ніжні обійми, – Дімітріос і далі балагурить, а я здригаюся від тих його слів, перебуваючи під прискіпливим поглядом Аполлона. 

– Тоді, братику, переставай плескати язиком, а ви, хлопці беріться до роботи, – рішуче командує Пенелопа. – Якщо вам потрібна допомога жіночих ніжних рук, то ми з радістю!

– Звичайно дякуємо за порив, але ні! То не жіноча справа. Ми якось впораємося і без вас, поки відпочивайте. А ніжні ваші ручки нам знадобляться для інших, більш важливих та відповідальних моментів, –  задоволено сипле перчиками той невгамовний дотепа. Посміхаюся і бачу, що Алан теж. 

– Ми згодні з таким твердженням. То тоді покличете нас, коли все буде готово, – хмикає Пенні, і до нас долітає  від Дімітріоса ствердне: