Глава 42

З того стану нас вихоплює гомінка Пенні:

– Алане, Солю, пробачте, можливо я невчасно, але у нас є питання до тебе, Алане…

Аполлон відриває свій зачарований погляд від мене, змінюється в лиці, стає серйозним і зосереджуючись на рудоволосці, каже:

– Весь в увазі, Пенні. 

– Ну от й чудово. Алане, сам розумієш, вже скоро стемніє, а ми ще геть не готові, тому хотілось би розкласти намети, підготуватись до ночі. Думаю, що ніхто не буде проти потому запалити багаття та смачно повечеряти під палахкотіння вогню й хрускіт сухих віток. Я бачила, їх тут валяється чимало. 

– Пенелопо, я зрозумів до чого ти хилиш. Звичайно, намети у мене на яхті, їх три, двомісні, ти пам'ятаєш? Так що місця всім вистачить. І ліхтарі також. Зараз з Дімітріосом та Нікосом все організуємо, а потім розкладемо багаття. Єдине – це  треба розподілитися по наметах…, – розмірковує Алан, а до мене тільки тепер доходить, що наметів то три, двомісні, а нас шестеро…

Швидко вирішую, що буду з Оксаною, але ловлю себе на думці, що можливо у подруги інші плани, а тоді як? Але мою проблему одним махом розрулює Пенелопа. Вона вже все давно зрозуміла про свого брата й Оксану, тому озвучує те, що вважає на зараз логічним: 

– Ти кумедний, Алане! А що тут розподілятися. Зрозуміло, що я буду з Нікосом, Дімітріос з Оксаною, правда братику? – Дімітріос тільки й задоволено киває, Оксана ж пустотливо грайливо посміхається, а Пенелопа продовжує, наче спеціально знущається з Аполлона. Чимось він їй таки не догодив, чи завинив, бо між ними постійно якісь тертки та шпильки. Пенні не може пропустити таке задоволення, аби не вколоти Алана. – Ну, а тобі доведеться ділити намет з Соломією, чи ти проти? Надіюся, ти будеш чемно поводитись? Я розумію, що ти справжній звабник і ще той ловелас, а Соломія – неабияка спокуса для тебе. Але ж ти дорослий хлопчик, не сумніваюсь, що зумієш дійти згоди з дівчиною. Ну, а якщо будеш нечемно поводитись, то Соля просто виставить тебе, й спатимеш назовні, десь поруч з наметом, правда ж, Соломіє? Я переконана, що ти з цим самовпевненим мачо впораєшся, адже так?

Я тільки посміхаюся їй у відповідь розмірковуючи, що насправді то не така вже й проблема. Алан дорослий вихований толерантний чоловік, я – доросла жінка. Ми з ним точно порозуміємось, головне приборкати наші внутрішні нестримні пориви й бажання. А це ми точно зможемо. Зрештою, Алан мене не з’їсть, тому ствердно хитаю головою.

Всі приймають це, як мою згоду. Алан же тільки задоволено посміхається. Щасливий, що в цій ситуації я йому стовідсотково довіряю. А я тільки розгублено знизую плечима у відповідь його очам, бо хіба ж могло бути інакше? 

– Тоді ми з хлопцями вже відразу відправляємося на яхту. Пенні має рацію, вже сутеніє, – розсудливо говорить Аполлон, а Пенелопа аж сяє від того його зауваження, задоволена, що проявила ініціативу, яку оцінили. І що тільки-но там робиться в її метушливих думках в голові? Алан ловить мій схвильований погляд на собі й, неправильно зрозумівши мене, завбачливо турботливо промовляє, а я розумію, що мені доведеться заспокоювати його, наводячи переконливі аргументи. Але це за мене дуже переконливо робить Пенні після того, як Аполлон пропонує залишити  когось з хлопців нам охоронцем. – Однак, дівчатка, любі, якщо вам лячно, то ми попливемо вдвох, хтось залишиться з вами.

– Та ні, з чого ти це вирішив… Ми дівчата дорослі, тож зуміємо постояти за себе. Тим більше нас троє, – вперто заперечує Пенелопа, начисто відмітаючи турботливий порив Алана вже відразу на корені. Вона ж у нас дівчина бойова… – Втрьох ви швидше впораєтеся. А нам вже кортить посидіти біля багаття, тож мерщій вирушайте й не затримуйтесь там.

– Ну, якщо так, то вирішено, ми вже попливемо. А ти, Пенні, як завжди, маєш рацію, втрьох буде скоріше, – посміхається Аполлон Пенелопі, а вона знову вся сяє неначе нова копійка від його такої приємної похвали.

Однак, перш ніж піти, Алан все ж підходить до мене, кладе руку мені на плече, уважно вдивляється в очі й запитує:

– Соломіє, все добре? 

Уважний! Очевидно побачив на моєму лиці неабияке хвилювання. Але я не можу сказати йому, що в той момент уявила, як ми прощаємося в аеропорту, і я їду, тому тільки й кажу:

– Не переживай, все добре. Йди, але швидко повертайся, я на тебе чекатиму…  

Алан радо посміхається цій фразі, цілує мою руку й кидає коротке:

– Я скоро повернусь, тільки дочекайся мене!

Швидко розвертається і йде, не озираючись, з усіма до шлюпки, а я відчуваю в цій його фразі особливий символізм, справжній зміст, який він у неї вклав і від того всім тілом проноситься ледь відчутний тремор, а на шкірі виступають сироти… 

Поки наші хлопці швиденько метнулися на яхту за наметами та ліхтарями, ми з Оксаною та Пенелопою колом розсілися на лежаках, по-дитячому зануривши ступні в ще теплий пісок, й задоволено гарно проводимо час у безтурботних веселих теревенях, будуючи сипучі замки з піску. Неочікувано посеред острівної тиші лунає дзвінок. Всі за звичкою хапаємось за телефони, а за мить ми з Пенні розуміємо, що то  дзвонить і вібрує телефон Оксани. Вона чемно мило нам посміхається, ввічливо відповідає на дзвінок відходячи в сторону. Ми з Пенні лиш розуміюче переглядаємось.