Глава 39

– Тобто? – майже злюся, що Алан мені про це не сказав, та розумію, що навіть вдячна йому за це. Все-таки він подбав про нашу безпеку. Зрештою, якщо є такі технічні можливості, то чому б ними не скористатися. А постояти за штурвалом мені все ж було неабияк приємно, а незнання, що судно йде  на автопілоті, дозволило пережити справжні потужні емоції. І за це я Алану справді вдячна. 

Попереду на горизонті вимальовується велика неосяжна ділянка суші, що нагадує величезного горбатого монстра, яка все збільшується й наростає назустріч яхті. Розумію, що то обриси того острова, куди ми прямуємо. Наша тривала подорож нарешті увінчалась його появою на горизонті. 

Його зелено-скелясті обриси подекуди густо  вкриті білими латками. Так здалеку, з моря, виглядають скелясті утворення, які називають дальніми печерами. Ми підходимо все ближче й ближче до бухти, огинаючи цей, природою створений величезний красивий шмат суші, котрий так  гордовито височить над морськими глибинами. 

Нашим поглядам відкриваються сотні метрів білої дрібної гальки, ідеально чиста, прозора вода, яка плавно переходить у море, що швидко набирає глибину. Густа соковита зелень, мальовничі запаморочливі краєвиди постають перед нами у гордому величному  обрамленні скель.

Аполлон ставить яхту на якір у звичному місці, завівши судно вглиб затоки, поки дозволяє глибина, і ми всі разом дружно спускаємося в шлюпку, яку чоловіча частина нашої компанії з подачі Алана вже завбачливо підготувала, поки ми з Пенні та Оксаною милуємось мальовничим місцевим пейзажем. Хлопці звісно ж допомагають нам сісти в шлюпку. Зрозуміло, що Алан – мені. Він звично спускається в лазурову прозору воду моря та помагає мені. І в цей момент я знову опиняюся в його обіймах. Ситуація повторюється, як і вчора. Доля вперто випробовує нас.

Ми наче знаходимося у вакуумі своїх відчуттів. Довкола тиша, а ми знову від хвилювання забуваємо навіть дихати. Алан обережно загортає мене у свої обійми, завмирає на мить, шумно з сумом видихає, відпускає, бере мене за руку й турботливо допомагає прилаштуватися в шлюпці. І я йому щиро вдячна за це, бо без нього у мене б не вийшло. Аполлон теж зручно всаджується в човні й береться за весла. Не очікувала, що він може бути таким вправним і в цій справі. Здається за що тільки-но візьметься цей хлопець, у всьому він спритний та проворний.

Привітно посміхаюся йому у відповідь на його турботу всю дорогу, поки пливемо до острова, а тим часом всі пригадують їх поїздку сюди останнього разу. І тільки Оксана, вдаючи що зацікавлено слухає веселу розповідь Пенні, крадькома кидає допитливі погляди почергово то на Алана, то на мене.  Всі решта чи то спеціально вдавано, чи й справді настільки зайняті розмовою, що навіть не помічають тої особливої трепетної напруги, яка зараз панує між нами, хоч здається всі вже давно в курсі того, що Алан запав на мене.

Шлюпка плавно погойдуючись, наближається до піщаного пляжу. Тут вже доволі мілко. Алан вправно веслує, зручненько направляючи човен до берега,  часом відволікаючись бризкає водою в мене, грається. Справжній закоханий безтурботний хлопчисько. Ну що тут скажеш?! Але я таки кажу:

– Алане, що ти робиш?

– Нічого, просто…, – каже на видиху й відразу замовкає, грайливо посміхаючись, закочує очі.

– Просто що? – вдаю, що не розумію, бо здогадуюсь, що йому попросту хочеться зі мною безневинно подуркувати. Відчуваю, як дно шлюпки плавно сідає на пісок. Ми припливли. Аполлон перестає гребти. Наші друзі швидко підриваються зі своїх місць і почергово стрибають в воду, яка ледь досягає колін. А ми все ще залишаємось в шлюпці.

– Не знаю, чомусь так захотілось. Думав, що тобі сподобається така ідея, буде приємно. Для мене це милий спогад з дитинства, а для тебе хіба ні? – наче ображено запитує мене Алан, але хлюпатися не перестає. Тепер це набагато простіше, і його рухи стають все більш енергійними.

– Так, але ти надто активний. Через тебе я зараз вся буду мокра, тому, якщо ти зараз же не припиниш… – удаю, що злюся. Однак, зізнаюсь чесно, мені це подобається.

– І що тоді буде? – удавано щиро питає. 

– Ти дізнаєшся, що означає мене по-справжньому розізлити, – кажу це скоріше з принципу і нахиляюся до води, й відповідаю йому ще потужнішими бризками, від яких цей красунчик задоволено спритно ухиляється, а я ще більше набираю азарту. Завдяки такій грі, ми вже обоє доволі мокрі. 

Мій сарафан прилип до тіла так щільно, що в області грудей під мокрющою тканиною яскраво проявляються, промовисто стирчать два мальовничі горбики. Бачу, як погляд Аполлона вперто залипає на моїх грудях, які добре видно під мокрою тканиною, і там…, на горбиках… Розумію, що ця картина неабияк заводить цього гарячого хлопця. Здається мені, що я злегка червонію, гаряче щокам… Ловлю себе на думці, що треба було під сарафан одягнути купальник, та хто ж знав, що щось подібне учудить той такий звабливий вреднючий засранець.

Його сорочка теж вже повністю мокра, і зеленоокий диявол просто скидає її, оголюючи свій рельєфний торс та красиві накачані груди всім на заздрість. Так і хочеться за цей вчинок вкусити його за одне місце. Колись таки дограється… І що це було?

Якби ми були тільки удвох, я б точно придумала йому за таку поведінку іншу, «жорсткішу помсту» – у відповідь зняла б сарафан, щоб знав. А так довелось обмежитись лише метанням в нього невдоволених гнівних стріл з очей та ще більш потужними бризками води.

Трохи бісить, що він вже гарнесенько собі гріється на сонці, а я ще вся мокрюща, тому вирішую, що треба негайно переодягтися в купальник. Тільки-но це ухвалюю і в цей момент розумію, що я вже навіть не злюся на нього, перегоріла і зовсім не прикриваюся руками, як ще спочатку робила. Не бачу сенсу, Аполлон й так вже все побачив.