Глава 37

Алан відриває свої губи від моїх долонь, відкриває очі, переводячи погляд на мене та на мить зависає в моїх очах питанням, мило посміхаючись, але не озвучує. А я з його погляду вже розумію, відчуваю, що цей красень зараз щось учудить безневинне, однак недозволене моїми табу. 

І він чудить: наче юний до нестями закоханий хлопчисько, впевнено бере мене за руку, переплітаючи наші пальці в щільному замку, все ще запитуючи дозволу, хвилюється. Однак, вловивши в моїх очах згоду, а можливо то була проста відсутність заперечення, задоволено посміхається, дякує нахилом голови, прикладаючи  вільну руку до грудей в області серця, і так, тримаючись за руки, як всі закохані, ми повільно направляємося до його автомобіля, де на нас всі вже дружно чемно чекають.

Якраз доставили заказ Аполлона з провізією нам на весь день у двох доволі містких дорожніх холодильниках і все це розміщають в багажнику. Алан допомагає мені сісти в авто, і ми вирушаємо до пристані. Дорогою Дімітріос з Аланом знову влаштовують перегони під бадьорі вигуки Пенні й Оксани.  Така весела гра азартних чоловіків триває всю дорогу, а це якихось п'ятнадцять хвилин на такій швидкості, яку хлопці дозволили собі на трасі. Алан уже звично випереджає Дімітріоса, а згодом змилений чорний автомобіль різко зупиняється на стоянці яхт-клубу. В таких автоперегонах Аполлон справжній впевнений ас.

Підозрюю, що не тільки в тому. У цього хлопця, я переконана, є ще чимало талантів. Його самовпевнена поведінка говорить про те, що він любить бути найкращим у всіх своїх починаннях. За мить Аполлон вже похапцем виходить з машини. Як галантний кавалер, відчиняє пасажирські двері автомобіля, подає мені руку й допомагає вийти з авто. В цю мить ми опиняємось так близько, стоїмо майже впритул. Між нами западає гробова тиша, яку ніхто не наважується порушити. Вдихаємо й видихаємо в унісон. Я не можу стримати наростаючий  в грудях ритм бухкання мого серця й одночасно відчуваю, як тарабанить його. Мовчанка і тільки погляди промовисті й щирі: я зависла в його очах, Алан – в моїх. Після п'ятисекундної паузи стиха кажу:

– Дякую, Алане, ти неймовірно галантний!

– Прошу, але насправді геть немає за що. Зізнаюсь чесно, мені надзвичайно приємно робити такі милі дрібнички для тебе, – задоволено посміхається, а я розумію – в цьому весь він. Крім того, для нього це ще одна можливість виправдано торкнутися моєї руки. Соромливо, наче юна дівчинка, опускаю очі, а щоки вкриваються рум'янцем, відчуваю їх жар. Аби уникнути спокуси поцілувати цього дахозносного хлопця і йому не дати такої можливості, бо бачу, як він стримується від такого ж пориву з останніх сил, повільно відсторонююсь.

Все ще заворожена тим, що сталося, здогадуюсь зробити кілька кроків вперед, вдаючи зацікавленість картиною, яку бачу навпроти: красиві білосніжні яхти, які гойдаються на синіх водах моря з мерехтливим відблиском сонця, небесну блакить з хмарою білих пухнастих кудлатиків, що проносяться над нами.  Вражена щойно пережитим, міркую чим для мене все це обернеться. 

Алан тим часом ставить машину на сигналізацію, закидає ключі у ранець, який недбало чіпляє на плече та відразу підходить до мене й каже:

– Ну от, нарешті я покажу тобі сьогодні те, що обіцяв раніше: покатаю на яхті, поведу тебе у дальні печери. Там багато різних наскельних малюнків, які ще й донині не вдалося розшифрувати. А на стінах повно химерних утворень сталактитів у вигляді стовпів, паль, пірамід, які підіймаються з підлоги аж до стелі. Заворожуюче явище.

– Дякую, Алане! Не знаю звідки ти тільки взявся  на мою голову, але ти своїми стараннями й справді робиш мою відпустку неповторною. Я ці дні поруч з тобою не забуду ніколи, – випалюю це на одному диханні й замовкаю, аби не бовкнути чогось зайвого. Йому не потрібно знати, що всередині мене емоції аж зашкалюють, душа рветься до нього, але я ще в силі управляти тим нестримним потоком. 

– Я також ці дні, проведені тут з тобою, завжди пам'ятатиму, бо це найкраще, що могло статися у моєму житті. Надіюся, що це колись все ж таки повториться, я в це щиро вірю, – Алан каже так впевнено, ніби точно знає, наче проплатив за це бажання комусь наперед і отримав запевнення, що все так і буде. Все ж таки цей зеленоокий диявол невиправний оптиміст, а можливо йому так простіше переживати те, що зараз всередині нього відбувається.  

До нас якраз підтягується наша весела компанія з життєрадісною Пенелопою на чолі. Хлопці дістають термохолодильники з багажника авто Аполлона, і всі дружно рушають в напрямку до білосніжної яхти, яка повільно гойдається на морській лазуровій воді, знемагаючи в довгому очікуванні на господаря.

Алан знову бере мене за руку і повільно веде всіх до своєї білосніжної красуні й нарешті зупиняється на краю причалу. Перед нами на воді гойдається прив’язана кормою до палів трьома швартовими кінцями білосніжна елегантна моторна яхта. Вона просто зачаровує комбінацією красивих  граційних ліній, запрошуючи у світ яскравих та насичених пригодами подорожей.

– Знайомтеся… Це моя красуня, – гордо промовляє Аполлон, навіть сам посміхаючись тому особливому ставленню до своєї морської білосніжної мандрівниці, а у всіх решта зникає дар мови від побаченого. Яхта й справді вражає, хоч мої Афінські друзі бачили не одне таке диво. – Я придбав її близько двох тижнів тому і вже навіть встиг обкатати, здійснивши невеличку мандрівку вздовж ближніх островів. А сьогодні всім пропоную оцінити її мобільність. Ця дівчинка підкорила моє серце відразу з першого погляду, тому тепер вона моя. Нині вона послужить нам та подарує незабутню подорож.