Глава 32

– Так, саме так, не ночувала! А що? Я тепер зраджена, покинута жінка, а отже вільна, то що мені завадить, і хто заборонить проводити ночі з чоловіком, який мені подобається, і це, здається, взаємно, навіть якщо це буде лише кілька ночей, і разом бути все життя нам не судилося, – впевнено заявляє Оксана, а я бачу перед собою геть іншу жінку – рішучу й впевнену у собі, без табу на стосунки. Що може зробити з нами зрада. Добре, що в моєї подруги весь той біль перетворився не у відчай і розпач, які руйнують душу зсередини, а став поштовхом до змін, перетворившись на потужне бажання отримувати від життя насолоду по-максимуму, а бажання стати щасливою аж зашкалює. Тішусь і радію за Оксану, а їй відповідаю на запитання:

– Зрозуміло, що ніхто. Тільки ти маєш право вирішувати, як і що чинити зі своїм життям.

– А в тебе як все складається? – запитує.

– У мене все геть по-іншому. Ти ж знаєш, що я Олексія люблю: пристрасно та шалено. А з Аланом у нас лише взаємна симпатія. Ми друзі, – бачу, як Оксана вигинає брови у здивуванні, тому швидко виправляюся. – З мого боку лише симпатія, не з його… Вірніше він неймовірно закоханий у мене, до нестями, а я…, а мене до нього чомусь манить. Він подобається мені, як чоловік, але… І хто мені все це пояснить? А? 

– Солю, розумієш, тут тільки ти всьому цьому можеш дати раду, бо тільки ти знаєш все зсередини душі, серцем відчуваєш, де ти. З ким ти є і хочеш, мрієш бути. Головне – це визнати, зізнатись собі, незважаючи на жодні зовнішні чинники та застереження. І повір, тебе не має права засуджувати чи виправдовувати жодна душа, бо мова йде про твоє, не чуже життя. Надіюся, що ти сама про це пам'ятаєш і розумієш. Ти мене чуєш, подруго?

– Так, Оксанко, я пам'ятаю і прекрасно все усвідомлюю, але ради з собою собі не даю. З одного боку я знаю, відчуваю, що кохаю Олексія, але моментами душа моя тягнеться до Алана. Особливо, коли бачу його, чую голос, дивлюсь в його неймовірно красиві зелені очі. І на це почуття мій розум відразу накладає табу. Ось що зі мною відбувається цими днями. А що буде далі і як буде далі – не знаю. Не розумію наскільки мої запобіжники й заборони міцні. Розібратися у собі, то виявляється не така вже й проста справа, якщо у твоїй душі відбувається щось таке, як зараз у мене – нестандартне, не за правилами моралі й прийнятих норм.  Зраду не хочу, не можу допустити. Боляче не хочу робити ні тому, ні іншому, ні Олексію, ні Аполлону. Однак розумію, що так не вийде, і когось все-таки болітиме душа через мене…

–  Люба моя дівчинко, послухай мене: думати ти маєш не про них, а перш за все, про себе. Важливо зрозуміти чого ти сама хочеш, що відчуваєш, чого прагне твоє серце, чого хоче душа, до кого вона тягнеться, а не те, що подумають чи скажуть, чи  кого ти образиш. Життя твоє. Воно одне єдине й потрібно розібратися в собі й своїх почуттях та бажаннях. Бо тут помилка, неправильний крок, вчинок може стати фатальним. Тому добре зваж всі «за» і «проти», подумай, відчуй, проясни все, що заплутане у твоїх почуттях, – Оксана говорила так логічно та виважено, а я мріяла, що у мене незабаром все вийде, все складеться докупи в моїй голові і теж пустилася в роздуми вже не вперше. Здається самокопання під мікроскопом, то мої невиправні, незмінні граблі.

– Оксано, я розумом все осягаю, все знаю. Але, здається, мені ще потрібен час. Все це для мене справжня квестія, нерозв’язна задача, складний алгоритм. І я ще не до кінця розумію, яка відповідь для мене є вірною, якщо бути чесною сама з собою. У мене поки виходить, що обидві правильні. Все залежить від того, з якого боку дивитись. Усвідомлюю, що відповідь має бути одна, бо знак «приблизно» – це не знак «дорівнює», вони не рівносильні, і не може бути, що я хочу обох, це неприйнятно для мене. Ось як у мене виходить. Я, здається, заплуталась у почуттях, як у двох соснах. І той мені рідний та дорогий, і до того тягнеться, лине душа. І хоч між цими почуттями не поставиш знак рівності, але може це через мій помилковий спосіб оцінки, моє хибне бачення через призму стереотипів, почуття провини, самонавіювання й таке інше… А можливо – нерозуміння, як можна все, що було, і так непросто далося, викреслити зі свого життя й почати з чистого аркуша нові стосунки, якщо в старих все ще так яскраво палахкотить, і душа мліє й все ще тягнеться туди. Моя душа, наче одноденний метелик, який летить на вогонь, хоч там небезпека, мечеться, не знає, як бути. Де і з ким у неї справжнє, а де ілюзорне. Ось така фактична ситуація, така реальна картина. Що робити – не знаю, тому керуватимусь совістю, бо в почуттях плаваю. Але чи так правильно, теж не знаю, тому покладуся на час. Він точно все розставить вірно, по місцях в тій розкладці, де пазлами є моє життя і життя цих двох карколомних харизматичних хлопців. Тому зараз я трохи стишуся й не поспішатиму з вибором. Одночасно бути тут і там  – я не зможу.

– Ну, хоч добре, що цю істину ти розумієш, – занепокоєно каже Оксана.   

– Але ж погодься, що шальки все ж не рівні: Аполлон знає про Олексія, Олексій про Аполлона – ні, – ствердно кажу, ніби переконуючи себе у чомусь.

– Так, з одного боку – це так, – погоджується Оксана. – Але ж і Аполлон в тій ситуації не знає про істинні твої почуття до нього, про сумніви у твоїй душі. А про Олексія він дізнався лише тому, що ти була щирою з ним з самого початку, не брехала. Поділилась правдою, а Олексій і був частиною тієї правди, і по-іншому не могло бути, враховуючи твої життєві принципи й переконання.