Глава 31

Не підводячи очей, дістаю з кишені сарафана картку, розвертаюся, підношу цей магнітний ключ до замка і невпевнено стримано штовхаю двері, які легко піддаються моїм кволим рухам. Розумію, що мені геть не хочеться зараз розставатися з Аланом, але усвідомлюю, аби не схибити, вихід тільки один, і полягає він саме в цьому – заночувати у своєму номері самій, без цього карколомного і неймовірно спокусливого чоловіка!

Як тільки це рішення переконливо закріплюється в моїй голові, почуваюся переможницею над своїми спокусами та повертаюся обличчям до Аполлона. Ловлю його сумні очі, які до того моменту торкались поглядом мого тіла, а зараз там поселився весь набір смутку та розпачу, журба й печаль, і мені вчергове стає жаль, що все так несправедливо склалося. Цей карколомний чоловік впевнено заслуговує на своє щастя. Пробую посміхнутися йому, але виходить не так радісно, якби мало бути між друзями, що завтра знову зустрінуться й цілісінький день проведуть у цікавих пригодах. А ночі друзі проводять нарізно, і ця ситуація їх зовсім не бентежить.

Тому збираюся з силами, щоб виглядати задоволеною і зайвий раз не бентежити цього зеленоокого бога непотрібними, але такими підступними для обох сумнівами. Межі між нами вже встановлено, залишається тільки чемно їх дотримуватись, і все буде добре. Серце шалено стукає, кров пульсує у скронях, дихання збивається, а я, пересилюючи себе кажу:

– До завтра, Алане! Дякую за цей чудовий, просто неперевершений вечір. Ти був на висоті, з розумінням поставився до моїх вимог, і мені це неабияк приємно. Дякую! Я вже піду. Ти теж не затримуйся. Ніч коротка, залишилось не так вже й багато годин на сон, –  окидаю його щирим привітним поглядом, посилаю короткий повітряний цьомчик, на що Алан тільки стримано посміхається, очі в задумі, повні смутку і від того моє серце крається на шматки.

Розумію, що це треба пережити, звикнутися, бо інакше – ніяк, і ми не зможемо навіть дружити ні на відстані, ні якось по-іншому. А Алану так хочеться хоч інколи спілкуватися, та й сама я не проти, якщо все залишатиметься так, як є – в межах пристойності.

– І тобі, голубоока красуне, дякую за все. Ти зробила для мене цей вечір особливим. Хочеться вірити, що всі подальші наші спільні вечори, яких залишилось катма, тебе не розчарують в мені. Для мене це архіважливо, бо ти непересічна людина для мене, ти…, – Алан замовкає на мить, зустрічаючи заперечення і в моєму хитанні головою, і в погляді, та все ж несміливо продовжує. – Ти важлива людина у моєму житті. А наскільки, ти не дозволяєш мені тобі це сказати. А без твого дозволу я не маю права це озвучити. То було б нечесно. Ось і все. На добраніч, красуне, солодких снів тобі!

– Дякую! І тобі гарних, приємних снів, – швидко кажу і зникаю за дверима номера, бо інакше це прощання триватиме безкінечно, і ми обоє розуміємо чому. Захлопую двері й спираюся на стіну. Стою так ще деякий час мовчазна, схвильована, з бентегою в душі. Знаю, що по той бік дверей спостерігається схожа картина. Алан ще не пішов і, як і я, ще деякий час підпиратиме стіну, копирсаючись у своїх розкиданих думках, розхристаній душі, і від того стає сумно… 

Окидаю номер критичним поглядом. Номер порожній, Оксани нема. Або прийде геть десь під ранок, або заночує у Дімітріоса. Вона може собі це дозволити. Він подобається їй, а Оксана тепер покинута, вільна доросла жінка. Чому б і ні. Хто їй заборонить? Погляд зачіпається за табло зелених цифр годинника, що миготять на стіні. Перша ночі. Ого, як швидко й непомітно для мене минає час поруч з цим карколомним богом Аполлоном. І що ж мені з усім цим робити?

Сумно! Гучно видихаю і швидко топаю в душ, а вже за якісь пів години смачно потягуюся в шикарному готельному ліжку, й відпустивши всі переживання, втомлено провалююся в сон з думкою, що Алан вже пішов, але перевіряти не стану… Він дорослий, зрілий чоловік і беззаперечно має право чинити так, як хочеться, якщо ситуація стосується виключно його самого.

Прокидаюся від того, що наполегливо дзвонить телефон. Звично тягнуся в напрямку звуку. На екрані світиться напис «КОХАНИЙ». Прикладаю слухавку до вуха і наше миле воркотання триває цього разу лиш якихось двадцять хвилин, бо в мого карколомного затребуваного адвоката починається судове засідання. Розумію. Робота. Я не збираюся заважати йому. 

Вже десята ранку, новий день. Як швидко збігає час. Неймовірно. Вже почався третій день моєї відпустки. Ще якихось кілька, точніше чотири, і моя пригода закінчиться, прийдуть будні. Тому вирішую провести насичено та цікаво ці дні в товаристві старих друзів і мого нового дахозносного друга Алана-Аполлона, бо невідомо, коли мені ще випаде така унікальна нагода. Я знаю, що світ тісний, але Земля все-таки крутиться, а не стоїть на місці, і ніколи не знаєш, коли й куди може закинути доля, а плани не завжди під силу здійснити… 

Швидко приймаю ранковий бадьорий душ, одягаюся, наводжу марафет і виходжу на терасу. Відразу з полегшенням видихаю. Ні Аполлона, ні вчорашнього бедламу на знайомому столику немає. Виходжу до гостьової кімнати з думкою, якщо Оксани немає, то шукатиму собі компанію, аби поснідати разом. І відразу ловлю себе на думці, від якої чомусь мене огортає тепло, ніжний трепет, а щоки аж палахкотять, заливаючись рум’янцем, бо хочу аби зі мною разом сьогодні снідав Аполлон. Неймовірно. І як це мою таку прагматичну голову посміла відвідати така думка? Дивуюся, але швидко даю відбій своїй тривозі. Все скасовується. Оксана сидить в кімнаті на дивані й гортає телефон. Свіжа, красива, готова до пригод з якоюсь особливою іскринкою задоволеної жінки в очах і кидає мені радісно:

– Доброго ранку! Якщо ти вже прокинулась, то пропоную спуститися до сніданку. Я на тебе спеціально чекала.  

– Хм, дивуєш, подруго. Спеціально чекала? Аби поснідати? Щось мені підказує, що ти вже снідала сьогодні, чи я помиляюся? – витіювато посміхаюся. Знаю, що сьогодні вона не ночувала в номері. Тільки-но десь недавно прийшла. І їй, здається, кортить поділитися новиною. Бачу, що вона задоволена, як слон, і хоче це вилити на мене. Я геть не проти, ба навіть готова підтримати подругу в її починаннях брати від життя все найкраще, що тільки доля посилає для кожного. Оксані ж цього разу випала любовна пригода, яка може перерости у стосунки. Як знати? А може це шанс. Зацікавлено питаю подругу, те, що їй все ж ще не зовсім зручно так, з бухти-барахти, озвучити мені, удаючи, що спала, тому не знаю. – Я так розумію що ти сьогодні не ночувала в номері?