Глава 25

Видихаю, винувато посміхаюся Алану, який весь цей час наполегливо спостерігає за мною, підтиснувши губи. Зачепило. Але чому? Він поки точно не знає з ким я спілкуюся, очевидно здогадливий. Я ж примудрилася просто підняти слухавку, не сповістивши хто дзвонить, відразу почала розмову. Трохи негарно. Просто я так хвилювалася, було зовсім не до манер. В той момент моя тактовність мене геть підвела, вивітрилась. В мить стресу вона просто зі мною не дружить. Прикро.

Хоч Аполлон ні слова не розуміє, бо розмовляю я українською, але, судячи з виразу його очей – оцінює тон розмови, тембр голосу, ширину посмішки, сканує обличчя, визначаючи щирість, відвертість, задушевність розмови, ніжність голосу. Очевидно намагається зрозуміти, як сильно і чи взагалі я люблю того хлопця, з яким зараз так ніжно переливчасто воркую. Психолог. Але я на нього геть не злюся. Це – безпідставно. У нього абсолютно нормальна реакція чоловіка в його становищі.

Мені навіть трохи жаль бачити його в такій безвиході, безнадії отримати те, що прагне, що хоче, до чого тягнеться його душа, про що мріє. Насправді спочатку здається, що то повний триндець, крах, і немає ні цілі попереду, ні мотивації щось робити, а з часом біль стає в'язким, затягує, як сипучий пісок, притуплюється, але остаточно не відпускає.

Той стан душі таїть у собі безліч підступних пасток. На жаль, ми інколи ці небезпеки недооцінюємо, закриваючись у своїй мушлі, черствіємо, перетворюючись на колючий кактус з властивою йому енергетикою агресії та загрози. І це проявляються дуже яскраво, руйнуючи нас зсередини. Щоб ожити, вилізти з мушлі, відкритися світу, потрібно, щоб знову шандарахнуло, наче струмом пробило до мозку кісток. Тільки тоді спрацює.

Я знаю, переконалася на власній шкурі, бо я це проходила – довго, нестерпно болісно, коли плаче душа, навколо наче туман безпросвітний, не видно світла попереду, тунель темний, холодно, одиноко, брррр… А голову дятлить єдина думка: ну, коли вже воно все закінчиться?  А найгірше, коли ти не розумієш за що?

Тільки в моєму випадку була не проста невзаємність, а зрада. А це набагато гірше, болісніше. Але з часом минуло і це. Я пережила своє горе, вистраждала, видавивши біль зсередини, викинула його на узбіччя життя, подалі, аби ніщо не нагадувало про минуле, хоч воно все ж зуміло увірватись у моє життя непроханим гостем якось одного разу геть несподівано, безпідставно безглуздо пред’явивши на мене свої права, однак марно.

Того разу я впоралася, поруч був коханий, допоміг. Це був тест долі на довіру – обом, який ми гідно пройшли з Олексієм, тому щиро вірю, що всі решта теж пройдемо. Я стала більш виваженою, обережнішою, менш довірливою у стосунках з чоловіками. Точніше, я їм майже не вірю, за винятком Олексія – мого коханого, а тепер Алана – мого гарного друга. Адже він мені друг? Найкращий, я в це вірю, як діти вірять у казку, просто моя казка для дорослих романтичних дівчат. 

Напевне тому мені так складно бути виключно прагматичною з цим зеленооким дияволом. Не вийшло остаточно його відштовхнути відразу. Зглянулася й ось тепер їду разом з ним на зустріч чи то з гарними емоціями, чи з проблемами на свою п'яту точку.

Вирушила у напрямку, який невідомий навіть мені. Відповіді на надважливі питання наче знаю. Вони чіткі, але, як тільки  бачу Алана, вони стають розмиті, невиразні, безконтурні, і мене це лякає. Я мушу все це подужати й гідно пройти ті випробування та спокуси долі. Тому збираюся з думками, виринаю з роздумів і спокійно відповідаю на запитання коханого, непохитна, стійка, наче кремінь. Навіть пишаюсь собою.  

– Ні, коханий. На знайомство ще не було часу. Мова йде про Оксану та мою афінську давню подругу, яка, аби побачитись зі мною, спеціально прилетіла сюди з нареченим та братом. Я ще тобі про неї не встигла розповісти. Ми з Пенні гарні друзі понад рік, рідко бачимося, але часто спілкуємося в соцмережах. Якось познайомлю. Певна, що вона тобі сподобається. Ця дівчина справжня фурія, заговорить тебе до нестями, так що будь готовий до її веселого щебету. Уникнути знайомства не вийде, вона моя подруга, хоч і на відстані, та, сам розумієш, в сучасному світі то не завада. Головне інтернет і бажання, – грайливо посміхаюся, хоч він цього й не бачить.

Здається я його заспокоїла, ба, навіть більше, спантеличила. Розумію це з його зміненого тону, що зі схвильованого переживання перетворився на спокійну врівноважену інтонацію. Такий гармонійний, стриманий та поміркований його стан мене сильно потішив. 

Ще кілька хвилин люб’язного кокетування, цьомчиків, загравань, і ми змушено припиняємо нашу плідну приємну розмову, бо в Олексія намалювався паралельний, як виявилось, важливий дзвінок. Домовляємось зідзвонитись вже зранку, тому що сьогодні на мого крутого найкращого адвоката чекає безсонна ніченька: з його пояснень розумію, що змінились деякі обставини, з'явився новий важливий свідок у справі, яка розглядатиметься завтра в суді. 

Саме в той момент авто Алана плавно зупиняється на паркуванні якогось яхт-клубу, а я тішуся, що на цей раз мене пронесло. Вимикаючи телефон, посміхаюсь в задумі, з якої мене вириває приглушений оксамитовий баритон Аполлона, а ніжний дотик його  теплої руки до мого зап'ястя пришвидшує серцебиття, провокуючи перегони лапатих мурашок всім тілом:

– Соломіє, біла віддана чиста трояндо, повернися до мене, будь ласка, я тут, поруч. Ми приїхали. Попереду у нас з тобою, голубоока красуне, хвилин п'ятнадцять стрімкої подорожі морем на катері до ближніх печер, де я хочу подарувати тобі незабутній вечір на неймовірному й загадковому пляжі, а ти зможеш помилуватися заходом сонця, загравою, насолодитись тихим плескотом хвиль, смакуючи шампанське та фрукти.

Алан хлопець дуже розумний та проникливий. Очевидно моя розмова з Олексієм виявилась надто промовистою і зрозумілою для нього, тому й толерантно промовчав.