Глава 23

Усвідомлюю, що за весь цей час нашої з Аланом розмови ми так і стоїмо, як на початку, поруч зі столиком на якому в гордій самотності нудьгує кошик для пікніка. Я тільки тепер, побачивши його, згадала про шампанське. Між нами все ще витає те якесь особливе божевілля, зіткане з неймовірної ніжності, потягу та довіри й співчуття, яке не перекладається на мову слів, тут працює тільки нюх та відчуття на рівні флюїдів. Ми так і стоїмо, та все ще заглядаємо один одному в очі. Нарешті я таки наважуюсь порушити цю мовчазну ідилію, випалюючи перше те, що спало на думку, театрально розігруючи  нерозуміння.

– Не смію запитати, Аполлоне, то де ж моє шампанське, яке дехто мені обіцяв. Обнадіяв, а тепер що в кущі тікаєш, чи як?  – намагаюся змінити тему розмови на що Аполлон тільки розпливається в задоволеній усмішці, бо той зеленоокий диявол прекрасно все розуміє, проникливий та неймовірно кмітливий чоловік. Він бере мою руку, підводить мене до корзини для пікніка, відкидає бокову кришку, і моєму взору відкривається заласна картинка – повний кошик різноманітних смаколиків: печиво, фрукти, серед яких і заморські зокрема манго та маракуя. А збоку гордовито, наче красуючись собою, стирчить пляшка елітного шампанського, яку вчора цей чоловік купив спеціально для мене. Вражає! 

– Ну що ж, чудово! Я бачу, що ти непогано підготувався, – зводжу очі на нього, посміхаюся своєю голлівудською посмішкою. На що Алан тільки знизує плечима і теж  задоволено посміхається.

– Так, я старався. Мені й справді дуже хотілося зробити тобі приємне, можливо де в чому навіть подивувати, хоча таку дівчину, як ти складно вразити звичайними фруктами, навіть якщо вони екзотичні, як маракуя чи пітахайя. Мені просто хочеться, щоб ми з тобою приємно посиділи на узбережжі, посмакували хороше шампанське з фруктами, спостерігаючи, як сонце ховається за горизонт, поплавали, покупалися в ще теплому морі під сяйвом місяця, якщо ти, звичайно, погодишся. До речі, надіюся, що купальник ти взяла? Хоча мені звісно більше б сподобалось без купальника… Жартую, не ображайся.

– Алане, ти просто чудо. Доводжу до твого відома, що я дівчинка вже доволі доросла, тож абсолютно адекватно сприймаю жарти, а такого плану, то взагалі для мене, як комплімент моїй бездоганній фігурі, – задоволено хмикаю, що значить: ну як, отримав достойну відповідь від мене на той свій  жарт? А що? Я теж можу щось подібне утнути, я дівчинка весела. Зі мною спокійно можна жартувати, головне не перетнути межу тактовності. А з Аполлоном мені це геть не загрожує, я певна, бо там така харизма, таке виховання й такт – то просто вищий пілотаж стосунків. Чесно, вражає, справді. Де тільки вирощують таких хлопців, хто знає? Жартую…

Таких тактовних та вихованих чоловіків, як Алан, катма. Більшість красунчиків довкола геть інші. Зарозумілі, набундючені й грізні. Ти говориш з ним, а він всім виглядом демонструє тобі свою зверхність так, наче ти знаходишся не на його рівні. Мені це не подобається, крім того, дуже часто всередині вони пусті, порожні та беззмістовні, немає ніякого інтелектуального наповнення. Краще б мовчали, бо, як не крути, а чоловік має, ні, мусить бути розумний.

А купальник я звичайно ж взяла. А як інакше. Аполлон же ж мене покликав на пляж, а там всяке буває. Логічно, що може нам захочеться скупатися.

– То що, голубоока красуне, готова відправитись у романтичну пригоду зі мною – на пляж поласувати шампанським? –  посміхаються його зелені диявольські очі, в яких в ту хвилину бісики так і грають. Мені подобається такий його настрій. Алан виглядає щасливим, і це мене тішить, бо пригадувати його збентежене обличчя з гнітючим болем в очах під час нашої розмови вчора в фоє – прикро. Я бачила його відчай і наскільки він ранимий. Ті спогади звихрюють мій розум і бентежать мої почуття. Не хочу аби це повторилось.

– Так, готова, впевнена, що нам буде приємно й цікаво, – пустотливо кидаю цю фразу йому в обличчя, бо навіть не сумніваюся в тому, що мої слова пророчі. Точно знаю, що не може бути інакше, бо Алан саме такий: чоловік, з яким завжди приємно та неймовірно цікаво.

– Я надіюся, що цей час ти ніколи не назвеш марно згаяним чи втраченим надаремно, – Аполлон, підхоплює зі столу кошик для пікніка, пропонує мені руку, і ми повільно спускаємось з тераси, але не прямуємо в сторону пляжу. Я бачу, що цього разу цей осяйний бог веде мене геть зовсім в іншому напрямку, і за якусь мить ми опиняємося біля його авто. Але для мене це не має жодного значення. Цей хлопець чудово знає що робить, а я в ньому певна.

Алан мовчки відкриває мені передні дверцята, а я безмовно корюся і всідаюся на переднє сидіння його шикарного джипа. Поки в моїй голові крутиться логічне питання: що відбувається, куди цей красунчик вирішив мене повезти, кошик з шампанським та смаколиками опиняється на задньому сидінні джипа, а мій кавалер  – у водійському кріслі. Я ж уперто розглядаю вже знайому мені панель керування, ніби там захована відповідь на моє запитання. Аполлон півобертом повертається до мене і запитує:

– Соломіє, все добре? 

– Так, Алане, все добре, а чому ти питаєш? – а сама тільки знизаю плечима, витріщивши очі у здивуванні: ну до чого це все? Чесно кажучи в такій моїй поведінці було трохи театральної награності, але я старалась, щоб виглядало максимально натурально. Мені звичайно неймовірно цікаво, що він задумав і куди мене повезе, але незнання нашого пункту призначення не викликає в моїй душі жодного сум'яття, бо цьому красунчику я вірю, і мені геть не страшно будь-куди відправитися з ним.

– Просто я не сказав тобі куди ми вирушаємо, але хочу, щоб ти знала, це не спеціально. Я вирішив влаштувати для тебе приємний сюрприз. Я повезу тебе на мальовничий пляж за скелями біля ближніх печер. Він дуже красивий і практично безлюдний, бо доплисти туди вплав нереально, добратися можна лише яхтою чи моторним човном. Тож ми зараз направляємося на пристань, а звідти вже попливемо до місця призначення на катері.  Тут є ще одне цікаве місце – так звані дальні печери. Їх я планую показати тобі вже завтра, бо туди яхтою пливти добрих пів години, а зараз вже далеко за месімері, починається вечір, тож у нас не так багато часу до заходу сонця. То як, згода?