Глава 22

Але на цей раз я вирішую ввічливо промовчати та лише посміхаюся йому і тільки чую, як з його красивого рота майже шепотом виривається лаконічне:

– Що? Ти хочеш мені щось сказати?

– Ти  про що зараз запитуєш? Про поцілунок? – боже, як я не хочу  говорити про це взагалі. Сталося, то сталося. 

– Так! – ствердно киває й дивиться мені в очі, шукаючи там те, що йому ой як потрібне, але навряд чи зможе щось подібне знайти в моїх очах крім симпатії та платонічної закоханості. До нього навряд чи взагалі хтось може бути байдужим. Алан належить до того типу чоловіків, які стовідсотково подобаються жінкам, як і мій Олексій. Перед тими дахозносними красенями з карколомною харизмою, яка прямує попереду них кроків на п’ять жодна жінка не в змозі встояти. Саме через таких чоловіків ми втрачаємо голову остаточно і розчиняємося в любові до них, а потім і в них самих. Щастить тим, у кого це взаємно.

Видихаю і приходжу до висновку, що якщо не шукати тому спонтанному поцілунку пояснення, емоційне підґрунтя, яке ми з Аполлоном обоє знаємо, бо він учора зізнався мені у своїх почуттях, які зароджуються в його душі до мене, то можна вважати, що він зовсім невинний, хоч мене від нього наче струмом шандарахнуло. Все сталося на емоціях, а емоції більшою мірою керують нашим життям та вчинками, не логіка й розум.

Запевняю себе, що таке теж трапляється між чоловіком та жінкою, якщо між ними симпатія, і це ж не злочин. У більшості випадків все це переростає у щось більше, але у нашому випадку так не станеться, і ми обоє усвідомлюємо чому, хоч Алан готовий до серйозніших стосунків, але не я.   Саме тому у нас нічого не вийде.

– Ні, Алане, не хочу тобі нічого сказати й заперечувати теж не буду, в цьому немає жодного сенсу. Ми обоє прекрасно усвідомлюємо що між нами відбувається. Я розумію, що наші з тобою почуття різні, але незмінним залишається факт: нас манить один до одного і я це визнаю, не буду брехати. Ти подобаєшся мені, мені з тобою добре, трепетно, приємно, весело, драйвово, цікаво, класно дуже і дуже. Мені до душі коротати з тобою час. Якщо хочеш, то я готова провести з тобою всю відпустку, та попри все я не можу належати тобі, надіюся, що ти це розумієш, і причина проста й банальна, і ти її знаєш: у мене є інший, і він мені не просто шалено подобається, я його люблю  щиро і палко. А до тебе у мене дуже ніжне і романтичне почуття, я б назвала це платонічна закоханість у твою дахозносну харизму, розум, ну і, не буду душею кривити, ти подобаєшся мені, як чоловік, і за інших обставин можливо у нас би щось таки склалося, але не тепер, пробач. Я вважаю, що ти маєш це знати. Однак те, що я відчуваю до тебе, Алане, геть відмінне від того що відчуваєш ти до мене, – кажу йому відверто, що спадає на думку, а що робити? Я цього зовсім не планувала, але так вийшло. Думаю, що зеленоокий осяйний бог Аполлон має право це знати. Нехай хоч знання й розуміння того, що він попри все для мене непересічна людина, бодай якось його порадує. 

– Я щасливий, що ти вже не така категорична, як вчора. Мене це неабияк тішить. Я обіцяю тобі, що виправдаю твої надії, не переступатиму встановлену тобою межу, хоч сама знаєш, що заборонене, недосяжне завжди особливо привабливе і спокусливе, а вся насолода найчастіше – у порушенні заборон. Заборонений плід – це сильна спокуса, бажання оволодіння якою може призвести до непередбачуваних наслідків, але не в нашому випадку. Я дорослий зрілий чоловік і вмію тримати себе в руках, хоч це далеко не просто. Ти жінка, яка мені шалено подобається, тобто ти мені шалено подобаєшся. Я не просто тебе хочу фізично, я готовий з тобою йти по житті разом, я готовий з тобою пов'язати  своє життя. Ти маєш це знати. У мене до тебе все серйозно. Але якщо вже так склалось, що у тебе є інший, твій коханий чоловік, то я буду вдячний хоча б за те, що ти дозволиш бути просто поруч, якщо не можна разом, просто спілкуватися на відстані, можливо хоч інколи зустрічатися, аби я мав можливість бачити твої прекрасні сині очі, чути твій мелодійний чарівний голос і знати, що у тебе все добре і ти щаслива, – Аполлон говорив такі важливі для нього зізнання, такі значущі слова, і я розуміла, що для мене це зовсім не порожній звук. Мені було приємно все це від нього чути та, слухаючи його, я думала про те, що дуже хочу, аби цей чоловік перехворів мною і колись все-таки став щасливим. А поки все мусить залишатися, як є. 

Сьогоднішній вечір став для нас особливим: ми робили один одному вагомі зізнання, говорили важливі слова на терасі його ресторану, який аж кишів в той момент відвідувачами постійними й випадковими, що сьогодні обрали цей чудовий заклад Аполлона, аби насолодитись смачною вечерею та приємною  атмосферою в товаристві дорогої чи дорогих для них людей. В кожного своя ситуація. У бізнесі Алан точно був успішніший, ніж в коханні. 

Я мимоволі подумала: як добре, що ми знаходимось в окремому крилі цього чудового ресторану, де в Алана є свій особистий столик. Тут нелюдно, і нас ніхто сторонній не чує, бо наша, така відверта розмова точно не для чужих зацікавлених вух. Вона занадто особиста, можна сказати приватна або ще точніше інтимна з ароматом у мене – платонічної закоханості та симпатії, в Алана-Аполлона – з ароматом кохання. 

Зрозуміло, що серед усього іншого кожного з нас приваблює запах парфумів людини, яка нам подобається, що змішаний з запахом її шкіри, який просто збиває з ніг.  Я розумію, ба більше – точно це знаю, що куди б я не поїхала, але приємний стійкий аромат чоловічого парфуму: витончене поєднання  кардамону, бергамота, кедра та лаванди з ледь відчутними нотками мускусу – запах справжнього харизматичного таємничого чоловіка завжди нагадуватиме мені про Аполлона, бо така композиція в поєднанні з його образом засіла в моїй голові назавжди. І від того втекти, сховатися чи забути  – не вдасться!