Глава 20

Їдемо мовчки, інколи злегка переглядаючись, посміхаємося. Літеплий вітер лопотить полями мого капелюха, розкриває сорочку Алана на грудях, куйовдить та розбурхує його волосся, і чоловік змушений рукою час від часу поправляти його поглядаючи у дзеркало. Його фантастично красиві руки вправно перебігають вздовж керма. Ловлю себе на думці, що це мені неабияк подобається. Позаду нас прямує авто Дімітріоса. Несподівано Алан з Дімітріосом влаштовують перегони на трасі. Як тільки машина Дімітріоса йде нам на обгін, звідти лунає дзвінкий регіт та підбадьорливі вигуки Оксани та Пенелопи. Але Аполлон не здається, загорівся, азартний, і нарешті ми першими прибуваємо до місця призначення і ще десь хвилини три очікуємо на появу веселої гоп-компанії. 

Алан елегантно подає мені руку, виходжу з машини. Мій кавалер пропонує мені взяти його попід руку, і ми прямуємо до кас, а дорогою до нас доєднується  весела гоп-компанія на чолі з Пенелопою. Цього разу квитки на всіх бере Дімітріос, вперто доводячи Алану, що то його черга, а я з дівчатами тільки переглядаюся. Нарешті всі дружно опиняємося на території Парку Верблюдів, де чудово проводимо час до самого вечора.

 Найекзотичніша розвага тут, звичайно ж, катання на верблюдах. Ці величезні двогорбі створіння виявляється мають норовливий характер. Тому треба поводитись відповідно і, головне, тихо аби не розізлити й не налякати тварину. На цьому  двогорбому монстрі я каталася разом з Аланом, сама не ризикнула, трохи боязко. А коли за спиною сидить такий впевнений в собі чоловік і контролює весь процес, тримаючи тебе за талію, зізнаюсь чесно – той ще кайф. Забувається все. Я поринула в якийсь неймовірно приємний стан блаженства й задоволення. Потім ми відвідали зоопарк, поплавали в басейні, побували на кількох атракціонах, поїли в прекрасному ресторані – день добігав кінця, уступаючи місце вечірній млості та прохолоді. Дорога назад до готелю чомусь здалася більш тривалою, ніж звідти до Парку Верблюдів.

 Вже в готелі всі розпрощалися та розбіглися по номерах трохи втомлені сьогоднішнім насиченим днем. Ми ж з Аланом домовились зустрітися за пів години на терасі ресторану з наміром надалі відправитися на пляж розпивати шампанське й проводжати сонце за небокрай. Цю свою ідею я все ж наважилась озвучити тому зеленоокому дияволу, й від того він був щасливий. 

Оксана має якісь свої плани, точніше йде на побачення з Дімітріосом. А я збираюся з Аполлоном на пляж розпивати шампанське у вечірній час. Очманіти! Ну і як це називається? Стараюся про все це не думати, добре розуміючи, що то все ж моя придумка. Швиденько приймаю душ, одягаю м'ятний котоновий сарафан в ретро стилі з перехресними бретелями на спині, розкльошеною призібраною на талії спідницею та боковими кишенями, який на моїй вже трохи засмаглій шкірі виглядає просто бомбезно. Роблю високий хвіст, легкий макіяж, парфум за вушко. Чудово! Картинка мені подобається, навіть дуже.

До пляжної сумки кладу плитку чорного шоколаду, яку купила в кафе внизу, коли піднімалася в номер і вирішую глянути з тераси свого номера, чи Аполлон вже чекає. Чекає! Весь такий в білих тонах, які так чудово відтіняють його гарну оливкову засмагу. Поруч нього на столі стоїть кошик для пікніка. Сумніваюся, що він порожній. Виникає питання: «Що він задумав?» Притуляюся до стіни й шумно видихаю. Здається у мене ще є час на маневр  для відступу…  

Але на цей раз доля мене перехитрила: карколомний зеленоокий красень мене помітив. Стоїть на терасі ресторану такий щасливий-щасливий і радісно махає мені. Це означає, що злиняти у мене не вийде. Хай йому грець! І коронна фраза моєї сестри Роксоляни: «Спочатку добре подумай, а потім роби», цього разу стає актуальною, як ніколи! Розумію, що на цей раз язик мій таки ворог мій, але дорога до відступу вже закрита, тому видихаю ще раз, привітно радісно махаю тому богу у відповідь і чемно топаю на зустріч… до нього.

В гостьовій кімнаті ще раз кидаю погляд у дзеркало. Задоволено посміхаюся відображенню, а моя внутрішня богиня хизується, его співає собі дифірамби. Я знаю, що вигляд маю неперевершений, я старалась. Ловлю себе на підступній думці, що чепурилася так для Алана. Мушу визнати, бо це правда. Очікувано перестріваю Оксану, яка активно збирається на побачення, дуже зайнята, та попри це  – все ж помічає мене й запитує:

– Ти таки наважилася піти з Аланом на побачення? 

– Так, я наважилась зустрітися з Аполлоном наодинці, на пляжі, все вірно. Але я не вважаю це побаченням. Для мене це лише приязна зустріч двох гарних друзів, щоб насолодитись приємною розмовою, заходом сонця, шумом моря, занурюючи босі ноги в пісок, випити по келиху шампанського і не більше, – я така впевнена у цих словах, а Оксана тільки здивовано зводить брови:

– Ти не вважаєш, а він?

– А у нього, якщо чесно, я не питала, але в цьому хлопцю я не сумніваюся й на секунду. З Аланом ми про все домовились, він знає що моє серце невільне, тому…, – не встигаю завершити фразу, бо Оксана мене вперто перебиває. – Тому у нього набагато складніше завдання. Здається мені, цей хлопець не з боязких, і він буде боротися за тебе, принаймні так мені  виглядає.

– Так, я знаю, що кажуть, що збоку видніше, але чи завжди? – пробую своїм запереченням підсунути подрузі дірку від бублика, але розумію, що хоч дірка велика, та бублик все ж є.

– Кажуть, береженого…, дівчино, може все ж обережніше на поворотах. Краще триматися подалі від такої спокуси – не знаю. Твоя справа, – все ж застерігає мене Оксана. – Буде й шампанське? 

– Так, буде і шампанське, те саме. Власне воно і стало приводом для нашої зустрічі,  – посміхаюся.