Глава 19

Нарешті приносять замовлення. Ще десь хвилин п'ятнадцять не поспішаючи всі смакують своє фрапе, як і я з Аполлоном.  У нас, як виявилось, навіть смаки в більшості випадків співпадають. Ось як буває! В перервах між ковтками кави Алан запитує мене тихо, майже шепотом: 

– Як ти провела цю ніч, красуне? 

– Все добре, правда не виспалась, бо моя подруга Оксана повернулася аж під ранок з подарунком – елітним шампанським та полуницею. То для нас, як з'ясувалося, ще та спокуса, тож ми з Ксянкою до ранку спустошили ту пляшку на двох. Шампанське виявилося просто чудове, якщо не сказати бомбезне, а з полуницею, то взагалі – справжній кайф. Одним словом нам сподобалося. Я так розумію, що за той релакс з тим елітним шампанським декому маю бути вдячна, чи не так? – зводжу брови догори, кидаючи на Алана  грайливий погляд, в якому навіть неозброєним оком читається питання.

– Так, дійсно, того вечора мені й справді захотілося відчути себе чарівником, який виконує дівочі бажання, коли Пенні заявила, що випила б  щось легке, з бульбашками, але дуже особливе. От я й запитав у бармена яке найкраще ігристе вино він може порекомендувати, а він запропонував мені те шампанське. Ось і все, – поділився зі мною початком  цієї історії Аполлон. Я викупив дві пляшки: по одній для Пенелопи та Оксани. Але від спокуси купити ще пляшку для однієї синьоокої красуні не зміг втриматись, тож із задоволенням повідомляю: твоє шампанське чемно чекає на тебе у моєму номері. Увечері я планую тобі його віддати, згода?

Я звичайно не була в захваті від його такого жесту доброї волі, бо якось незручно, але й відмовитись від подарунка було нечесно: Аполлон робив це щиро, від душі, а ображати його відмовою я просто вже не посміла, тим більше, що очі його аж світилися бажанням зробити мені приємне. І тут несподівано, неначе грім з ясного неба, в мою голову прийшла ідея: а що, якщо ми ту пляшку разом з ним відразу тут же й спустошимо чи то на терасі ресторану, чи ще краще – на пляжі. Алану це точно буде приємно. Ну, а якщо чесно – мені теж. Та поки я тільки й сказала:

– Я, звичайно, дуже тобі вдячна за такий неочікуваний подарунок, однак не варто було.

– Ну що ти, то справді звичайна мила дрібниця, яку мені так захотілося для тебе зробити. Надіюсь, що принаймні це ти мені дозволиш? – в його очах світилась така неймовірна надія на цей дозвіл, що я просто не посміла б посіяти паніку в його душі черговою відмовою. То було б занадто жорстоко, а мені геть не хотілося ранити йому душу вчергове. 

А те, що я придумала відповісти на його такий спонтанний порив своїм прагненням потішити його душу, мало залишитись у його невіданні до вечора, бо інакше він точно відмінить всі плани та зажадає того моменту вже зараз. А я поки не готова усамітнюватися з ним та пляшкою елітного шампанського на пляжі. Моїм мізкам потрібно ще трохи часу зростися з цією думкою, та й вечір, надіюсь, виставить дедлайн нашій зустрічі.

 Думаю, Аполлон добре пам'ятає мою вчорашню категоричність, а той відступ від неї, який я йому сьогодні запропоную, точно буде за щастя. Попри все він добре знає, що ми окреслили межі нашого спілкування, і зі мною йому нічого не світить.

– Ну, навіть не знаю, – вдаю, що вагаюся, а погляд Аполлона серйозно змінюється. Він невдоволено ображено супить брови. Так і бути, зглянуся. – Добре, але як виключення. Це жодним чином не має перерости у звичку, домовились?

– Тобто, якщо це будуть милі приємні дрібнички, то дозволяється? Я правильно тебе зрозумів? – хитрувато посміхається, задоволений.  

– І як ти тільки-но вдало зумів все перекрутити. Ну і що мені з тобою робити, а? – видихаю. Чесно кажучи я вже геть втомилася сперечатись з ним, а про те, щоб щось доводити вже навіть не йдеться.

Хитрий лис. Як уміло він мною маніпулює. Але ж безневинно. Точнісінько так! Тож нехай так і буде: йому приємно, а мені ж не шкода. Вирішую змінити тему розмови, аби все так і залишилось, бо з Аланом ми ж, як виявилося вчора, ще ті кадри, вміємо договоритись до повного абсурду, а мені це точно не треба, думаю, що йому теж щось подібне аж ніяк не сподобається. Ризикую. – А ти як цю ніч провів?

– Тобі не брехатиму, не дуже добре. Мене трохи занесло. Після нашої з тобою розмови разом з усіма відправився на прогулянку набережною, щоб розвіятись, ти це знаєш. Але легше не стало. Ну а після повернення з горя напився, так сутужно  й недобре на душі було. Кажу чесно. Але це  теж мені ніяким боком не допомогло. Добре, що ти мене ні не чула, ні не бачила в такому стані, а цілком могла б, бо, наскільки я знаю, твої вікна якраз виходять на терасу. Якщо я не помиляюсь, он ті? – Аполлон показує рукою на вікна мого номера, а я ствердно киваю. – Аж соромно за себе. Чи все ж таки бачила мою ганьбу?

– Та ні, ну що ти. Я б тобі точно сказала. Я теревенила з Оксаною, розпивала твоє шампанське, а потім вклалася спати, – вперто морожуся, щоб ще більше не конфузити його. І так хлопцю незручно.

– То може ми вже нарешті поїдемо, – нетерпляче озивається Пенні та всі дружно ствердно хитають головами. – Як поїдемо?

– Я забираю у свою машину Оксану, – озивається Дімітріос і відразу звертається до Оксани. – Надіюсь, ти не проти? 

Ксянка погоджується, а Пенелопа продовжує керувати процесом:

– Я з Нікосом теж до тебе підсядемо, ну а Соломію забере Аполлон. Всі згодні?  Наче так. Тоді поїхали, бо час не на нашому боці.