Глава 15

– Ти вже прокинулась? – обережно постукавши у двері до кімнати зазирає Оксана. – Боялася тебе розбудити. Сама встала десь годину тому.  Забула засунути штори, сонце.

– Зрозуміло. Як бачиш, не сплю. Коханий розбудив, – щасливо посміхаюся

– Котрий? – стібається подруга і відразу ловить подушку, яка на всіх парах знервовано летить від мене. Удає, що не розуміє за що. – Та я ж просто пожартувала, ти чого?

– Не подобаються мені твої такі жартики. Я й так вся на нервах, а тут ще й ти з зі своїми дурнуватими жартами. Не буди в мені звіра. Ти навіть не уявляєш, якою фурією я можу бути, якщо мене справді розізлити, – трохи знервовано кажу та вдавано суплюся, хоча й справді дещо зла. Не розумію, навіщо мене дратувати, кому від того легше. Мені й так не просто з усім цим справлятися. 

– Ясно, як кажуть: і хочеться, і колеться, і мамка…, – замовкає подруга, зустрівшись з моїм поглядом. Я готова її прибити. Оксана ловить чергову подушку від мене, ризикує присісти на ліжку поруч, посміхається привітно, не зло. – Хочеш поговорити? 

– А що тут говорити: той напився до срачки, той наче щось п'ятою точкою чи серцем відчуває, чи то у мене параноя, сама вже не знаю. Я ж для себе все вже вирішила, цілий ранок під холодним душем гарнесенько по полицях розкладала. То якась маячня. А тут ще ти зі своїми дурнуватими приколами дратуєш. Що за ідіотська відпустка?

– Та перестань, все буде добре, не нагнітай. Вибач, я ж не знала, що тут в тебе прям бразильський серіал: два красені борються за твоє серце, а ти така вся невинна, не знаєш кого з них обрати. Хм… Ну, все, все, жартую, не бери до голови. То мене так моя пружина відпускає від мого минулого звільняюсь… Як не крути, а боляче і неприємно… Вибач, Солю, більше не буду! – каже Оксана, ловлячи на собі мій гнівний погляд і чергову подушку. Дідько, як все дістало. Хочу залізти в гамак і заснути, щоб поруч тільки вітер, шум листя і сонце, на безлюдний острів… – То хто напився? Алан?

– А ти не розумієш? Алан звичайно, – ствердно роздратовано кажу.

– Ото довела хлопця…, – Оксана не встигає договорити, бо я її рот блокую поглядом. Слава богу, що вона дівчина розумна, все втямила й закрилась відразу. Чого вона мене весь ранок дістає, невже ревнує? Та що я верзу. Їй же наче сподобався Дімітріос, чи як? Я вже нічого не розумію.

Оксана все ж зацікавлено  питає:

– А ти звідки знаєш?

– Так бачила ж на власні очі зрання відразу, як ми з тобою розійшлися. Вирішила подихати свіжим повітрям, вийшла на терасу і бац… Дивлюся, а він чи то спить, чи то просто сперся, на руки голову опустив, а на столі поруч пляшка з-під віскі та ворох порожніх стаканів і навіть розбиті, нічогенько так погуляв хлопець. Відчуваю свою провину, по-людськи шкода його, хороший він і такий милий і… Ну просто дупа якась, нестерпно це бачити. Так можна заробити якийсь невроз чи що.

– Не бери провину на себе. Ти ж не винна, що подобаєшся йому. Він хлопчик дорослий, сам розбереться, дасть собі раду. Хоча, якщо піде таким шляхом, як ти розповідаєш, то до добра це точно не приведе. Будемо надіятися, що то явище тимчасове. Йому просто дах знесло від болю та образи. Я ж тобі казала: вчора весь вечір був, наче у воду опущений. А що ти? – мені так хотілося, аби то було риторичне питання, так ні. Прискіпливо вивчає мене, поглядом свердлить.

– А що я? Сама знаєш, я люблю Олексія. У мене геть нічого не змінилося, – незадоволено хмикаю. Доросла ж жінка, мене вже непогано знає, сама мала б зрозуміти. – Він скучив, як і я, переживає за мене, одним словом ревнивий власник. 

– Як і всі мужики, що тут скажеш?! Не довіряє? – запитує Оксана.

– Не те щоб не довіряв, просто хоче, щоб була поруч, – впевнено кажу. Так воно і є насправді, і я його прекрасно розумію.

– Так ясно ж: курорт, сонце, море та он які красені тут водяться, спокуса неймовірна. І Олексій точно це розуміє. Добре, що ти стійка, як кремінь. Інша могла б за таких обставин спокійно пуститися в любовну пригоду, замутити курортний роман, – поки Ксянка так розмірковує, озивається телефон й вириває нас з тієї розмови. Пенелопа! Напевне вже прокинулась і готова зануритися в пригоди сьогоднішнього дня. Прикладаю телефон до вуха, кидаючи Оксані коротке: 

– Це Пенні. 

– День добрий! – кричать на радощах, як ненормальні, Дімітріос і Пенелопа. 

– І вам, привіт, від мене й від Оксани, – підморгую подрузі, вона киває. 

– То ви де? Надіюся, що вже повставали?! Уже доволі пізня година. Он люди вже пройшли всі SPA процедури, позагоряли, а в нас ще й кіт не валявся. Так і день мине, – стурбовано заявляє Пенні.

– Повставали, не турбуйся, – оглядаю себе, і розумію, що треба в душ і переодягтися, одним словом пів години, як мінімум. Оксана вже, здається, готова, може іти й так. Але куди? Які в Пенелопи плани. Та руда бестія знову щось придумала, безсумнівно: щось екстремальне й цікаве. Зараз спитаю. Але тут і питати не довелося. Пенні випалила сама:

– Окей, доводжу до вашого відома, що сьогодні я командую парадом. Відмовок не приймаю, злиняти, як вчора хтось примудрився, не вийде. Відпочинок, так відпочинок. Коротше, даю вам пів години, не більше і чекаю за нашим столиком в ресторані. Саме тут озвучу плани на сьогодні. Мало не забула: не одягайте трусики-стрінги, візьміть з собою літні штани чи джинси і якусь кофтину на довгий рукав, щоб не згоріти на сонці. Не забудьте кроси та капелюхи. Є питання?