Глава 11

Відчуваю, як прискорюється моє серцебиття від погляду, який пропалює спину, але я не озираючись, поспішаю до ліфта і вже за п'ятнадцять хвилин, після душу роблю кілька відвертих селфі в еротичній білизні. Найкращі зараз відправлю за призначенням, як і обіцяла. Бачу Олексій якраз з'явився в мережі. Пунктуальний, а я встигла. Швидко строчу:

«Доброї ночі, коханий! Люблю тебе, мій ненаглядний! Я скучала! Зараз отримаєш свій бонус за терпіння і довіру. Відправляю! Продовження по відеозв’язку, готовий? Зараз влаштую тобі стриптиз, як і обіцяла, а потім, якщо будеш чемним хлопчиком, то можливо будуть і дорослі розваги…, пофантазуємо… Зараз наберу, поділюся, як день пройшов. А ти   розкажеш, як твій день минув?» – прикріплюю фото, цьомчики й сердечка. А мені прилітає зрозуміло з сердечками та цьомчиками. Справжні чоловіки теж сентиментальні, коли закохані:

«Доброї ночі мила! Безмежно кохаю! Скучив неймовірно. Думаю про тебе постійно, навіть робота не рятує від думок про тебе. Фото бомбезні. Ти мене ними вже завела! Не знаю, як витримаю стриптиз і все решта… До одуру тебе хочу! Набирай! Чекаю!»

Наше неймовірно цікаве відеоспілкування тривало майже дві години. Була і вся анонсована перчинка і класика  – розповідь про те, як день пройшов. Зрозуміло, деякі моменти я упустила: про Алана-Аполлона. Не потрібна мені буря в стакані води, і не моя мрія, аби моська перетворювалася на грізного слона.

І хоч ми домовились, що довіра, то наріжний камінь наших стосунків, та все ж  обережність не завадить. Звичайно, тепер ще не може бути й мови про те, щоб своєму хлопцю розказати про якусь там курортну пригоду, тим паче, що нічого й не було і не буде!? Я аж ніяк не готова поставити на карту все, що у мене зараз є заради незрозумілої перспективи. Тут – справжнє, щире кохання, я точно знаю, переконалась, а там чомусь звідкись взялася симпатія.

Врешті-решт Алан-Аполлон красивий харизматичний чоловік, як виявилось, з отакенною душею, який неймовірно притягує до себе, і кожна може потрапити в тенета його краси та харизми, та й зрештою теорію про полігамність ніхто не скасовував, однак це точно не про мене. Стоп!  Не хочу про це думати взагалі, забороняю!!!  

А так я вловлювала кожне слово Олексія, як і він моє. Ми обоє ловили момент, кожна мить спілкування була неймовірно приємна. Я відчула, що справді скучила за своїм харизматичним мачо, таким рідним-рідним, милим і вреднючим ревнивцем, таким своїм і таким неймовірно коханим. І серед одинокої глупої кіпрської ночі так захотілося потрапити в надійні міцні обійми коханого Олексія – то була єдина найзаповітніша мрія в той момент з відтермінуванням на тиждень. Ох, вже б скоріше! 

Розкинула своє тіло на величезному ліжку з шикарним ортопедичним матрацом, релаксую, ще трохи збуджена після наших з коханим відеофантазій. Пригадую, посміхаюся. Сон ще не бере. Впевнена, він теж думає про мене, ще не спить. Він, виявляється, у мене ще той бешкетник, а я поруч з ним – справжня батярка. Весела парочка! Вимикаю нічник і вкладаюся. Спробую все ж таки заснути, попри те, що в голові поселився рій думок про день вчорашній – тривожних, вигадливих, які я ніяк не можу опанувати. 

Беру до рук телефон, щоб зрозуміти котра година: друга ночі. Добре що тут той самий часовий пояс, що у Львові, не треба звикати, та все одно не спиться, і Оксани ще й досі немає. Цікаво, як там та прогулянка набережною. От як прийде, розкаже! А Алан… чи ходив зі всіма, чи може закрився в номері, пішов спати? Та яка мені різниця, і взагалі, чому я про це думаю? Мені не можна про нього думати!

Хочеться якнайшвидше заснути, відключитися у глибокому сні, щоб не думати ані про ту прогулянку набережною, ні про Алана, ні про нашу з ним останню розмову, до якої все було можна сказати добре, точніше, в межах допустимого. І навіщо він тільки придумав запросити мене на побачення, з якого переляку, можна ж було просто так погуляти й завтра, як сьогодні всією компанією. 

Не знаю скільки часу минуло від того моменту, як я пробувала заснути, але ніяк не виходило. Нарешті бачу як крізь нещільно закриті двері до мене в кімнату пробивається пучок світла. Відразу рятівна думка пробиває мої мізки – Оксана. Наче ошпарена, зриваюся на рівні ноги і намацую халат, одягаю, кладу телефон до кишені, взуваю капці, посміхаюся, бо вони готельні білі, точно такі, в яких ходить Олексій в моїй квартирі, і в них він такий кумедний. Тут же настрій покращується. Іду на розвідку. 

Оксана зустрічає мене питанням:

– Не спиш? Чи я тебе розбудила?

– Та ні, не спала, просто захотілося пити, от я й прийшла.

– Пити значить захотілося в четвертій то ранку? Угу, розумію. От і добре. Складеш мені компанію. Мене тут пригостили шампанським і полуницею. Спочатку я думала зачекати до завтра, але якщо вже пішла така жара, ти не спиш, маю на увазі, то давай зараз спустошимо ту пляшку. Чогось так захотілося. О четвертій ранку я ще не пила шампанського з полуницею. Треба ж колись починати, – і поки Оксана миє полуницю я дістаю келихи для шампанського. Відкорковую пляшку, наповнюю келихи. Мені подобається звук, коли піднімається піна, але сумно коли вивітрюються ті бульбашки щастя, наче нагадуючи, що казка не вічна.

– Вип'ємо за нас, і за те, аби хлопці нас любили, – упс, і що це найшло на таку завжди стриману Оксану. Дивуюся, але тост мені подобається. 

– Точно, щоб любили, – пригублюю келих і вже з першого ковтка розумію, що вино відмінне, можливо навіть колекційне, що відразу й озвучую. 

– А я і не сумнівалася, саме тому так захотілося спробувати вже відразу. То Алан розщедрився, заявивши, що пригощає всіх присутніх за нашим столиком дівчат найкращим шампанським, яке тільки є в  барі. От мені з Пенні й пощастило. Ну, а на полуницю вже розщедрився Дімітріос, замовивши з цілодобового  супермаркету. Тепер розумієш, що ти пропустила? – от я і дізналася все, що мене так муляло аж дотепер не питаючи. Таки пішов на ту прогулянку, і напевно це добре.