Глава 8

– В принципі, я не проти, – Дімітріосу хотілося цього вечора ще побути в товаристві Оксани. Судячи з обличчя дівчини, вона теж не була проти. – Що скажеш, Оксано?

Дівчина тільки кивнула в знак згоди, зате Пенні, голосно заявила, нагадуючи всім про свою присутність:

– Я тільки за! Ми ж на відпочинку, і якщо є така нагода, то однозначно потрібно скористатись. Давайте всі швиденько розбіжимося по своїх номерах, аби прийняти душ та навести марафет і десь хвилин за сорок зустрінемось в фоє готелю чи на терасі, то як? Всі згодні?  

Здригаюся від її слів та голосу. Я збираюсь відмовитись, чим точно зіпсую комусь настрій остаточно на весь вечір. І добре знаю кому. Я однозначно цього не планувала, так вийшло. У мене інші плани на цей вечір. Але з іншого боку – не варто давати марні надії, бо потім, коли приходить розчарування – надто боляче. Набираю повні груди повітря, а заразом і сміливості та на одному диханні випалюю, направляючи погляд на Оксану, розраховую, що вона з розумінням поставиться до ситуації. Не маю наміру нічого пояснювати:

– Перепрошую, я не можу піти з вами, мені потрібно залишитися в готелі, у мене вже є плани на цей вечір. 

Поглядаючи на годинник, розумію, що часу не залишилось навіть на дискусію. Маю пів години, а ще треба прийняти душ і підготуватись. Я ж обіцяла коханому… І хоч день був надто вже насиченим, а ще те нове знайомство, змішані відчуття, двоякі…, але я прекрасно пам'ятаю про обіцянку подзвонити. Впевнена, що наша з Олексієм розмова затягнеться. 

Пробігаю поглядом по здивованих кислих обличчях, розуміння читаю тільки в очах Оксани, що й зрозуміло. Всі решта виказують розчарування різного ступеня, але не більше, повна катастрофа і крах надії малюється тільки в зелених чіпких очах Алана-Аполлона. Погляд його магічних зелених очей – то щось особливе… Зараз він такий  м'який і ніжний, дивиться так, наче благає не руйнувати його надію.

Кудись поділися його грайливі спокусливі бісики. Немає і того особливого диявольського блиску, трохи хижого, вірніше він є, але ледь видимий, захований дуже глибоко під пеленою м'якої ніжності та надією… А що я можу? Чи можу я змінити щось в тій ситуації так, аби всім було добре? Здається в любовному трикутнику так не буває, хтось завжди зайвий. Але чи точно те, що зараз так малюється в моїй уяві і є трикутник?   Але яка отепер фіг різниця. Я просто зараз Алану все скажу так, щоб він все для себе відразу зрозумів, а я не виглядала в його очах прибамбашеною дуриндою-фантазеркою. Але Алан-Аполлон знову випередив мене:

– Ти сказала, що у тебе вже є плани на цей вечір? Я розумію, що це не моя справа, і твої плани архіважливі для тебе, це зрозуміло. А моя пропозиція незапланована, спонтанна і зовсім не вписується в них, але може ти якось зможеш все це поєднати? – дивлюся йому в вічі, хитаю головою, але Алан не зупиняється, продовжуючи. – Там зараз справді дуже гарно, є на що подивитися, бо тепер вздовж набережної та пляжу вуличні музиканти влаштовують концерти живої музики, які проводяться просто неба. Почався сезон. Є чудові пляжні бари та дискотеки, а завтра можна сходити на водні атракціони. Буде весело та емоційно, я обіцяю.

Але я тихо кажу, бо ми залишилися лише вдвох, всі інші пішли чистити своє пір'ячко перед вечірнім моціоном:

–  Вибач, але ні! Сьогодні нічого не вийде, може завтра?

– Завтра? Можна й завтра, але тоді вдвох. Я запрошую тебе на побачення, – умліваю від його слів, коліна підкошуються. І хто мене тільки за язик тягнув про те злощасне завтра. І навіщо мені все це потрібно? 

– Побачення? – боже, як це можливо? Як це взагалі могло статися. Вмерти й не встати. Зараз збожеволію від того, що я почула. Чи почулося? Не може бути! Мороз пробирає по спині. Треба йому терміново відмовити, все пояснити, бо навіщо мені на рівному місці створювати собі проблеми. Ох, божечки! Дай мені сили все це витримати, а розуму – не оступитися й не помилитися.

Може комусь і море по коліна в такій ситуації, але точно не мені! Я не можу і не маю права зрадити свою любов. Я так болісно до неї йшла, й нарешті все сталося. Тепер, здавалося б, тільки живи та насолоджуйся. Так ні! Отак, ні сіло ні впало, я вляпалася. Називається поїхала відпочити, розвіятись, забути старі проблеми, а натомість обростаю новими, як пес блохами.

Алан-Аполлон звичайно ж справжній красень, очей не відведеш, з неймовірною карколомною харизмою й таке інше. Такий чоловік просто не може не подобатися, і це треба визнати. І я чесна з собою: він мені подобається, мене до нього навіть вабить,  що гріха таїти, але я не готова поставити на карту все, що у мене є зараз, і причина проста й банальна – не тьохнуло, ось і все.

Розумію, що попри зовнішню стальну броню і напускну легковажність та байдужість, у цього красеня ніжне серце і щира, ранима душа, тому не маю жодного права жонглювати його почуттями чи давати марні надії. І хоч він мені ще не відкрився і про почуття не казав, але я доросла жінка, не жовтороте пташа, все бачу, все розумію.

Не в моїх правилах, коли на кону чиясь доля, чиїсь почуття грати очима та марно плескати язиком, хоч він мені теж не йде з думки, і це розуміння гнітить. Геростратова слава мене зовсім не тішить. Я волію йому щиро зізнатись, що нічого не вийде, не буде з однієї єдиної на світі причини – моє серце зайняте іншим, і це буде чесно. Бо не можна відразу двох кохати, так не буває! Чи буває? Якщо так, то тоді це страшна катастрофа, колапс, крах всіх моїх надій, віри, переконань. Що далі?

Божечки, в моїй голові повний хаос і ціла лавина суперечливих непростих думок, і я в повній дупі. Якийсь треш, чесне слово. А якщо я й справді серйозно засіла в його мозку, його серці… Треба просто дати йому зрозуміти, що він мусить викинути мене з голови відразу, аби потім не вив вовком від душевного болю. Ні, я не розіб’ю йому серце, чи вже? А якщо він все ж відкриє мені свою душу?