Глава 7

Тільки-но я про це подумала, як несподівано близько мене виринає Аполлон: мокрий, розпашілий, важко дихає, так, якби за ним гналося сто вовків. Здогадуюсь, що він весь цей час плавав і пірнав десь поруч. Посміхаюся, а він тим часом навколо мене намотує круги. Здається, на виснаження, а може я помиляюсь, і це йому в кайф. 

Повертаюся на живіт, махаю Аполлону рукою і впевнено пливу до берега. На мілководді ногами руйную піщані бархани, які море так наполегливо вискладує акуратними хвильками, а руками здіймаю догори водяні бризки. Одним словом кайфую. Здається морем я сьогодні вже насолодилась, значить перший день відпочинку минув недаремно.

Повільно виходжу на берег, витираюся, розпускаю гульку. Волосся сиплеться по спині, шиї, лопатках, мокре, прохолодне, важке.  Промокаю густі пасма, здавлюю, відношу рушник, кидаю на найближчий до мене шезлонг, заводжу руки за голову, вигинаюся, підставляючи себе під грайливі промені вечірнього сонця. Тепла  хвиля прокочується, тілом стрибають сонячні зайчики. 

Відчуваю на собі  допитливий прискіпливий погляд. На мить завмираю, опускаю руки вздовж тулуба, відкриваю очі й спостерігаю, як Аполлон виходить з моря, струшує воду, прямуючи до шезлонга за рушником. Витирає своє досконале, шикарне тіло не відводячи погляду від мене.  Трохи ніяковію, хоча до біса приємно. Розумію, що подобаюся йому, ба навіть більше: здається він мене хоче. Курортний роман? Нізащо!

Я не готова навіть розглядати, а тим більше писати таку історію в щоденник свого життя. Тіло напружується, дихання вже кілька хвилин, як почастішало, а я виставляю собі заборони, вдаючи, що нічого не змінилося, і його погляд мене не бентежить. Узбережжя дихає  неспішною та розміреною атмосферою, чутно шум припливу, погойдування хвиль і більш нічого. 

Стою, майже не дихаючи, а мізки дятлить думка: «Де всі?» Не чутно навіть гамірну щебетуху Пенні. Тому завершую розглядати море і горизонт, повертаю голову півобертом вліво і боковим зором спостерігаю картинку: на шезлонгах під парасолькою розляглись і загоряють Дімітріос та Оксана, а окремо по сусідству засмагає Пенні.

Миттю  завмираю, розуміючи, що у мене за спиною стоїть мовчазний зеленоокий чи то бог, чи диявол, і від того мене проймає дивний колючий холод, шию обпікає його гаряче дихання. Він робить крок в сторону і стає поруч не відводячи свого погляду від мене. Почуваюсь так, наче у мене дежавю, хоч точно знаю, що таке вже було і не далі, як кілька годин тому. Не розумію, що зараз зі мною відбувається.

Напевне треба щось запитати, щоб не стояти мовчки та очима кліпати.  Так тривало обмінюються поглядами тільки закохані, але ж нас з Аполлоном це не стосується. Як на зло, в голові жодної думки, та й слова кудись поділися, і я не можу сплести в речення навіть якісь прості елементарні звуки. Алан починає першим: 

– Як тобі водичка? Сподобалась? Кайфонула, плаваючи на спині, як хотіла?

– Саме так все, як хотіла. Водичка просто чудова, наче парне молоко, а біля пляжу дуже чиста та прозора, й піщане дно практично без каміння. Це тішить.

– Я радий, що тобі все сподобалось. А тепер залишилось трохи позасмагати, а потім нас чекає смачна вечеря. Я вже казав. До речі, хотілось би знати чи я з вибором не помилився. Ти любиш сувлакі?

– Звичайно люблю. А хто їх не любить. А тим більше, якщо до них ще й додається відповідне вино, атмосфера та компанія. У нас ця страва називається шашлики. Так що тут з вибором ти точно не помилився, будь певен, всім сподобається. Я навіть не уявляю, яка може бути альтернатива!? – я говорю щиро, те що думаю й бачу, як Аполлону подобається те, що він чує. Він не стримується і таки випалює те, що вже давно крутилося у нього на язиці:    

– Приємно чути. Тоді йдемо до шезлонгів, трохи позасмагаємо. Пропоную зайняти ось ці два крайні, якщо ти не проти мого товариства.

– Звичайно ж ні, буду тільки рада такій приємній компанії, – і ми повільно рушаємо до шезлонгів з наміром трохи позасмагати. Лежимо мовчки, розморені сонцем, п'ємо воду, яку Аполлон так завбачливо прихопив з ресторану. До вечері залишилось ще трохи часу, який швидко спливає. Аполлон тихо лежить інколи сковтуючи слину,  його грудна клітка шумно піднімається догори. Я ж час від часу то поринаю в дрімоту, то прокидаюсь, розніжена сонячним лоскотом і теплом.

Досить швидко промайнув час. Поки ми томливо засмагали, ніжилися на сонці, а вже згодом всі дружно життєрадісно гомоніли, розповідаючи кумедні історії з життя, настала година вечері. Алан-Аполлон неабияк розстарався. Дзвеніли келихи, ми пили колекційне червоне вино, веселились. Пенні за звичкою не вгавала, була дуже щаслива, бо завтра з Мюнхена прилітає її наречений, у якого там було  двотижневе відрядження з роботи, а тепер почалася відпустка, він – вільний і в її повному розпорядженні буде цілих два тижні, Пенелопа – щаслива. Я розказала кумедну історію з дитинства про рудого сусідського кота з дачі на прізвисько Боніфацій,  про своїх рибок. 

Аполлон поділився доволі комічною історією з перегонів на квадроциклах, коли під час того дійства несподівано пішов дощ, утворилось болото, і після завершення змагань всі мали доволі непривабливий вигляд.  На думку Алана перегони на квадроциклах – це чудове та захоплююче заняття й неабияке видовище, що не несе жодних загроз для учасника, якщо він справжній професіонал. Однак, попри його запевнення, я розумію, що, як і в будь-яких перегонах, існує реальна небезпека травмуватися чи, упаси боже, гірше.

Ми так гарно проводили час, що  не помітили коли посутеніло, і треба було повертатися до готелю. Алан викликався нести мою пляжну сумку, я вже навіть була не проти. У мене з'явився такий гарний настрій, що зовсім не хотілося ні з ким сперечатися чи полемізувати. Дорогою до готелю Алан запропонував відправитись на вечірню прогулянку набережною: