Глава 5

Попереду прямує руда бестія Пенелопа у своєму запаморочливому світло-зеленому короткому сарафані та такій же косинці, що грайливим бантом пов’язана на її голові. Задоволено човгає босими ногами та грузне в піску, тримаючи в руках світло-зелені сандалі й такого ж відтінку пляжна сумка висить на плечі. З її впевненої ходи розумію, що Пенні тут вже бувала. 

Ця дівчина в зеленому досить зваблива з шикарними ногами та доволі великими грудьми. Такі дівчата точно подобаються чоловікам. Пригадую, що минулого літа в Афінах у Пенні був хлопець, красивий високий брюнет, здається Нікос. Розумію, що відтоді могло багато що змінитись. Ми поки про це ще не говорили. В пам'яті виринає наше з нею спонтанне знайомство на пляжі… 

З тих спогадів мене вириває приємний густий оксамитовий баритон. 

– Солю, можеш роззутися, якщо тобі незручно. Тут абсолютно безпечно, я гарантую. На моїх пляжах нічого зайвого, тільки чистий пісок без жодних камінців та гальки. Спеціальна служба добре за цим пильнує, – гордовито задоволено повідомляє мені Алан – зеленоокий диявол, очевидно запримітивши, що час від часу на ходу я пробую витрясти пісок з сандалів. Починаю розуміти, що й справді босоніж буде зручніше. Хороше ж як тонути ногам в добре нагрітому ніжному на дотик піску. Дрібні круглі гладкі піщинки масажують ступні, тепло зігріває м'яку шкіру, лоскітно та неймовірно приємно – спогад з дитинства та ще недавній, торішній, з чудових пляжів Гліфади й Афін. 

Повертаю голову на голос, зупиняюся. Алан-Аполлон теж. Дивлюсь на його усміхнене вродливе обличчя. Легкий вітер ледь куйовдить його хвилясте темне волосся, розкриває сорочку, оголюючи м’язисті накачані груди, вечірнє ще доволі яскраве сонце виграє на його гострих вилицях і пишних, з чіткими контурами, губах, а очі такі чіпкі та неймовірно глибокі, красиві…

Зустрічаємось поглядами. Погляд Алана-Аполлона такий уважний, зосереджений, наче сканує з надією прочитати мене, мої найпотаємніші думки, і від того мене охоплює дивне відчуття, наче я в галасливій,  переповненій кімнаті, але яскраво бачу тільки його, решта світу поринає в сірі тони. Якусь мить ми з'єдналися у взаємному усвідомленні того, що я дивлюсь на нього, а він на мене. І це так захопливо і, чомусь здається, що це так важливо. Виникає відчуття, що той погляд мені дуже знайомий, наче того чоловіка я давно знаю. Може він мені снився, не пам'ятаю.

Ця коротка мить  – особливий момент. Ми стоїмо майже впритул. У нього розширені зіниці, напевно і мої теж. Відчуття такі, наче вони рухаються в унісон. Ну і що це значить? Кажуть, що очі є дзеркалом душі, і насправді глибокий погляд в очі іншої людини має велику силу. Адже наші очі є єдиною частиною мозку, яка безпосередньо відкрита світу, і коли ми зазираємо в очі іншої людини, то максимально наближаємось до її розуму, душі. Тож не дивно, якби зараз приглушити світло, я б побачила, як почнуть відбуватися дивні речі, дивніші за все, що мені коли-небудь доводилося пережити. Незвично… Невже він мене таки приворожить, чи як?

Починаю розуміти яким загрозливим є для мене цей магічний погляд зелених очей з якимось особливим диявольським блиском, трохи хижий і дещо небезпечний та водночас м'який і ніжний, в якому пустотливі бісики так і грають спокушаючи. Ловлю себе на думці, що той зеленоокий чи то бог, чи диявол безперечно карколомний красень та до біса привабливий, дахозносний чоловік, але мені курортний роман аж ніяк не потрібен і на цьому ставлю жирну крапку. Алан-Аполлон для мене  – табу.  А що він? Поки не знаю.

Мило посміхаюся тому красеню, окидаю його поглядом – він босий, а босоніжки доладно тримає в руці. «І коли це він тільки встиг роззутися, – спантеличена цим безглуздим та зайвим питанням. – Напевно поки я поглядом окидала пляж, обмінюючись з Оксаною враженнями ще на спуску». Безоглядно кидаю фразу, що прийшла в голову у відповідь на його турботливу пропозицію:

– А знаєш, Алане, я таки дослухаюся до твоєї поради, – швидко відводжу погляд, розвертаюсь на дев’яносто градусів і почергово знімаю свої сандалі. Несподівано здіймається вітер, і моя прекрасна яскраво-лимонна спідниця напівкльош завівається догори, майже, як спідниця легендарної зірки під час зйомок фільму «Свербіж сьомого року». О, боже! Для когось це гра, для когось балдьож, а для мене, чесно кажучи, деяка незручність, хоч у мене красиві довгі ноги, і, зрештою, ми на пляжі, але на мені не купальник.  Тому швидко  ловлю руками спідницю, прикриваючи свою п’яту точку від зацікавленого погляду красеня поруч, і при тому з руки вислизають сандалі. Кожен порив вітру, що, здається, спеціально задирає поділ моєї спідниці, ускладнює мені життя. Задумуюсь над тим, щоб зав'язати тканину у вузол на стегнах, і тільки-но я це роблю, як вітер миттєво стишується.

Ну що ж, так вже вийшло, не розпускати ж назад. Алан опускається, щоб підняти мої сандалі, та так і завмирає навприсядки, зависаючи на моїх оголених стегнах, і я бачу, що йому явно подобається ця картинка. Спочатку злюся, але розумію, що це нормально, коли зрілий мужик дивиться на жіночі оголені ноги, але таки трохи ніяковію. 

– А тобі личить, – заявляє він не стримуючись. – В тебе дуже красиві ноги.

Хочеться сказати що я це знаю, ти не перший, хто це каже мені, але стримуюся і кидаю лаконічно:

– Дякую, – покриваючись рум’янцем під його запопадливим прискіпливим поглядом.

– Та, будь ласка, – дивиться так, як кіт на сметану облизується.

– То може ти піднімешся і таки проведеш мене на пляж, чи так і будеш стояти переді мною навколішки, а? – не знаю, чи мені сердитися на нього, що витріщається, чи навпаки прийняти той його щирий комплімент. Швидко піднімається, наче я його холодною водою обдала.