Глава 4

– Тут так красиво зараз, Алане, – вирішую змінити тему. – Цікаво, а які тут ранки? 

– Я б назвав їх неперевершеними, якщо тебе цікавить моя думка. Саме це стало вагомим аргументом при прийнятті мною рішення, коли я купував весь цей комплекс. До речі, тобі подобається, номер, в який ти заселилася? Якщо ні, то я можу запропонувати інші варіанти на вибір, – виявляється, цей карколомний зеленоокий диявол не тільки романтична натура, а ще й турботливий. Цікаво, він це робить тільки заради того, аби сподобатися мені, чи дбає про кожного свого постояльця?

– Номер шикарний, двомісний люкс, з двома окремими  спальнями та  гостьовою кімнатою. Все на найвищому рівні. Не турбуйся, – відразу на корені відсікаю будь-які спроби щодо переселення. Бачу, як його обличчям розтікається розкішна усмішка. Задоволений, що мені все відразу сподобалось. Дивиться на мене і кайфує.  Наш номер справді гарний та зручний, мене абсолютно влаштовує. Не хочу бути йому винна. – Так для нас постаралась сестра подруги. Зізнаюсь, навіть приємно здивована тутешнім сервісом.

– Ти щось там запитувала про те, як мене називати, чи мені почулося, Соломіє? – так чітко наголосив на моєму імені. Не думаю, що він був неуважний, і не зрозумів моє зухвале питання, удає. Таки кортить йому розповісти якусь цікаву історію. Відразу видно, що подобається йому його подвійне ім'я, а головне, як пасує. 

– Питала, як тебе називати: Аланом, чи Аполлоном? Як тобі подобається? – хай розкаже, дивно, але мене вже розбирає інтерес.

– Мені подобаються обидва варіанти, – хто б сумнівався. – Можеш вибирати на свій смак, або в залежності від настрою чи обставин. Я відгукуюся на обидва. Тільки не кажи обидва разом. Так мене називала мама в дитинстві, коли сердилася, а тепер кличе Алан, а тато називає Аполлон. Бачиш, там була складна історія… Коли я народився, між батьками виникла суперечка. У мене мама француженка, тож хотіла назвати Аленом, як її улюбленого актора. Батько – грек. У його сім'ї ім'я успадковується від діда до внука, тому тут був лише один варіант Аполлон, як діда. Батько, до речі Діоніс, тож, якщо у мене колись народиться син, то шансів мати інше ім'я у нього  не буде. А мої батьки знайшли компроміс, тож тепер я Алан-Аполлон. На версії Алан, а не Ален наполіг тато з якихось своїх міркувань, про які мені невідомо, хоч насправді це те саме. Ось така історія. 

– Дуже красива історія, романтична, а ім’я просто бомбезне. Якщо перекласти дослівно і додати асоціацію, то вийде – красивий осяйний бог. Неймовірно! Тобі дуже пасує, – він і справді саме такий зі своєю карколомною зовнішністю та харизмою. З ним мені дуже цікаво та весело. Але взагалі-то я планувала піти на пляж, зануритись в теплу лазурову воду, лягти на спину і просто кайфонути…

Звичайно, ми можемо ще довго так теревенити, і я певна, що з ним мені скучно не стане, але вирішую змінити тему розмови й повернутися до столика, поцікавитись, як там Оксана і всією гоп-компанією відправитись на пляж. Надіюся, що ніхто проти не буде… І поки той Аполлон чемно стоїть поруч з неймовірно задоволеною мармизою – я ж його похвалила, а він, очевидно, звик купатися в компліментах, такий собі харизматичний, вольовий, самовпевнений нарцис. Ошелешую його запитанням:

– Ти проведеш нас на пляж? Дуже хочеться ще сьогодні поніжитися на сонці та скупатися в парній морській воді, а вона зараз в післяобідню пору саме така.

– Звичайно моя панно, я тобі все тут покажу і проведу туди, куди ти захочеш, тільки скажи. Я тут знаю кожен закуток. Вже два роки все це моє, – хизується собою таким дахозносним у всіх відношеннях, та я не ведуся, не поспішаю відкрито захоплюватися ним, і це дещо збиває його пиху, вгамовує та водночас він все одно старається догодити мені.

Ловлю себе на думці, що я звичайно могла б спробувати укоськати цього красунчика, приборкати норовливого альфу, але не тепер. У мене вже є мій найкращий чоловік на світі, якого я по-справжньому люблю і думаю, що це саме він, мій єдиний.  Але ж нікуди не поділося те підступне жіноче кокетство. Все ж хочеться подобатися чоловікам… Тепер то тільки гра і ніяких стосунків! Забороняю собі про все це думати.

Алан-Аполлон елегантно проводжає мене до столика, де точиться якась весела суперечка. Пенні покотилася реготом, чути на всю терасу, здається, а Оксана з Дімітріосом про щось дискутують. Схоже на те, що вони знайшли спільну мову на диво швидко. Алан галантно відсуває мені стілець, вичікує поки я вмощуся і присідає навпроти.

– Як ви тут? Бачу весело, – окидає всіх зацікавленим поглядом, зупиняючи його на мені. Цього разу він навіть заговорив за столом, не усамітнився. – Ще хтось щось хоче замовити? 

– Все просто чудово, бачиш, Алане, як нам тут весело, а ти кудись злиняв від компанії, – ревниво кидає руда фурія Аполлону в обличчя і стріляє в нього своїми зеленими очиськами. Вони в неї хоч і зелені, але геть інші, теплішого відтінку, м’які та грайливі, не такі хижі й небезпечно магічні, як в Алана-Аполлона. Цікаво, він їй подобається, як чоловік, чи вона його сприймає лише, як друга і просто дражнить? А це вона вміє та робить доладно й красиво.

– Якщо ні, тоді я розрахуюся і підемо на пляж, – всі дружно кивають, погоджуючись. – Я обіцяв Соломії та і сам не проти скупатися та трохи поплавати, день був непростий, думаю всі потребують релаксу.

– Я розрахуюсь, – схоплюється Дімітріос, але Алан зупиняє його поглядом і піднімає руку догори в спеціальному жесті, щоб покликати офіціанта, який з'являється майже відразу.