Глава 2

– Дивлюся, ти тут не одна, і я теж не сам, як бачиш, з другом, – вказує на чоловіка, що стоїть поруч і зацікавлено спостерігає. Мимоволі спрямовую свій погляд на незнайомця. Трохи ніяковію від того, як він на мене дивиться: пронизливий, допитливий погляд цих дивовижних зелених очей, що зараз блукають моїм обличчям, ретельно вивчаючи кожну лінію, кожен вигин так, наче він промальовує мої риси, аби закарбувати в пам'яті навіщось. Відчуття такі, наче він торкається моєї шкіри, обпалюючи поглядом.

Риси обличчя схожі, як у Дімітріоса, от тільки волосся темніше й хвилясте, чіткіші вилиці, й від того обличчя виглядає більш мужнім і владним. А погляд великих зелених очей з якимось особливим диявольським блиском трохи хижий і дещо небезпечний, але час від часу стає м’якшим, навіть моментами ніжним та пустотливим, бісики так і грають.

Таке поєднання кольорів у зовнішності не так часто трапляється. Очманіти, який він гарний! Пишні насичені губи з чітким контуром, ямка на мужньому підборідді так і манить. Трохи вищий за Дімітріоса, карколомна фігура і ця засмага, обрамлена в легку білу лляну сорочку... Три верхні ґудзики розщеплені, вільно оголені м’язисті груди, а рукави  закочені до ліктів. Не можна бути таким  спокусливим і дахозносним, шановний… Ловлю себе на тому, що поглядом навіщось промацую кожен його кубик, кожен м'яз, і під тим моїм поглядом він зовсім не знічується, а навпаки ще більше розправляє й так широкі плечі. Аполлон, не інакше. Констатую, але не торкнуло, це тішить, бо не повинно, моє серце зайняте, я пам'ятаю!

І тут пригадую, що Пенні писала, що звати його Аполлон. Посміхаюся йому у відповідь і переводжу погляд на Пенелопу, яка вже примостилася на стільці поруч, як ні в чому не бувало, й просто спостерігає за братом, який збирається тут всіх познайомити. Оксана ж в шоку від тої картинки, тільки очима кліпає, мовчить, як риба, наче води в рот набрала, сковтує слину, нічого не розуміючи, прозріває. Все відбулося так  швидко, що я не встигла її попередити про приїзд моїх афінських друзів…

Дімітріос представляє мене другу:

– Неприступна Снігова королева Соломія з України, – простягаю руку для привітання й усміхаюся красунчику, якого мені представили, як друга, що народився в Афінах, але зараз більше часу проживає в Абу-Дабі, на ім'я Алан-Аполлон. Красунчик обережно тисне мою руку, ніжно цілує і відпускає. Погляду не відводить. Я своєю чергою знайомлю всіх з Оксаною, яка потроху приходить до тями та полегшено видихає, все ще гнівно зиркаючи на мене поглядом: «чому не попередила, ти хочеш моєї смерті?» На що я тільки знизую плечима, що означає: «не встигла, але ж все добре!?»

В той момент якраз приносять наше  з Оксаною замовлення. До нас доходить, що стіл на п'ять осіб, м'яко кажучи, трохи замалий. Зеленоокий красунчик все швидко організовує, хто б сумнівався: нам доставляють ще один столик з кріслами й мої друзі роблять замовлення. Приємно, коли хтось бере на себе дрібні проблеми. Дімітріос  прилаштовується поруч мене з одного боку, Пенні з іншого. Алану-Аполлону залишається місце навпроти поруч з Оксаною. 

Всі замовили морепродукти в різних варіаціях, і пляшку білого витриманого вина на всіх. Піднімаємо келихи з вином за знайомство. Дзвін келихів виводить мене з задуми.  І куди це я пропала з радарів, провалилась, замріялась. То на мене так діє запах моря і невимушена атмосфера релаксу…, напевно. Треба перевести дух, вдихнути повітря на повні груди й гарно провести цей тиждень, не втрачаючи голови. Роблю ковток. Мені подобається це вино. Ще б не сподобалось. Пригадую розповідь офіціанта, що воно з лімітованої колекції 2004 року.

Вибирав зеленоокий Аполлон з кращого, що знаходиться в його винному погребі, а він, судячи з усього, знається на вині. Очі самі примружуються від задоволення, смакота. Я оцінила. Далі не просто п’ю, а злегка помішуючи, смакую. Довелось замовляти ще одну пляшку на нас п'ятьох. Після другого келиха відчуваю легке сп'яніння, яке швидко минає. 

В Оксани, здається, відкрилося друге дихання. Або вона пробує забути сьогоднішні події, відволікається розмовою, або симпатизує Дімітріосу. Вона активно спілкується з ним і з Пенелопою за компанію, бо Пенні не вміє мовчати, ще та тараторка. Дімітріос теж переключився на Оксану, можливо тому, що я сиджу заворожено кліпаючи, майже мовчки, мотивуючи це тим, що був важкий тиждень і переліт, втомилася, а може йому сподобалася моя подруга. Він добре знає, що ми окреслили межі нашого спілкування, і зі мною йому нічого не світить.

Смакуючи вино, спостерігаю, як мовчазний бог Аполлон з якогось переляку вирішив зайнятися оригамі. Складає вже третю серветку у якісь дивні фігури, загинає краї, згинає посередині, перевертає, час від часу поглядаючи на мене,  виграє очима, кидаючи пустотливі бісики.

А мені так хочеться отак, просто з моста, без жодних зволікань, не довго думаючи, аж кортить запитати, що це він робить.  Сто сот разів  ледь стримуюся, захоче, сам продемонструє. Здається мені від тих його загравань замакітрилася голова й потьмарився розум, безладдя в думках, які я вперто пробую зібрати докупи.

Звичайно він запаморочливо красивий і шикарний чоловік, і, здається, він не просто так весь вечір, поки ті троє дзвінко та гамірно точать веселі баляндраси, не зводить погляду з мене. І напевно одним зирканням та тими бісиками це не скінчиться, і той мовчазний загадковий зеленоокий бог щось мені точно запропонує, подивимось.

Але я можу запропонувати цьому карколомному богу лише дружбу. Думаю про це чомусь наполегливо і так впевнено, наче він мені вже щось пропонував. Ох, Соломіє! Тобі не можна влипнути. Твоє серце зайняте і там  такий шалений тьох стався тоді, а зараз при одній лише думці про мого коханого Олексія так добре на душі, серце калатає в грудях, запускаючи біг лапатих мурашок і пурхання метеликів в животі, так приємно!