Глава 1

В силу певних надзвичайно заплутаних обставин я з моєю подругою Оксаною опинилися на відпочинку на Кіпрі. В Ларнаці приземлились згідно з графіком, забрали багаж і трансфером, організованим нам турагентством, добиралися до готелю  в напрямку Лімасола поблизу Парку Верблюдів. 

Нарешті прибули на територію нашого відпочинкового комплексу. Виходжу з авто і вдихаю запах моря на повні груди. Белбой допомагає нам з багажем, заселяємось.  У нас просторий двомісний номер з прекрасною терасою та видом на море. Нам обіцяли, що готель має величезний власний пляж з вулканічним піском кольору глини та пологий зручний вхід у море. І хоч я люблю, аби пісок на пляжі  був золотаво-білий, але слово «вулканічний» мене інтригує. Теоретично, то має бути щось особливе, бо ж із самих глибинних надр Землі з'явилось.  Крім того на території готелю мають бути два великі басейни, СПА центр з відкритим басейном, магазини, ресторани, кафе, прекрасний WI-FI, спорткомплекс, а головне – чудова кухня. Готель працює по системі «все включено».

Тож швидко приймаємо душ, щоб освіжитись з дороги, перевдягаємося для пляжу, спускаємось в ресторан щось перекусити з намірами звідти відправитися на пляж. Мрію зануритись в теплу лазурову воду, лягти на спину і просто кайфонути… На мені яскраво-лимонний лляний сарафан на тонких бретелях, декорований ніжною вишивкою зі спідницею напівкльош, світлі сандалі на невисокій платформі, в руках – пляжний солом'яний капелюх з широкими гнучкими полями й декоративною квіткою поверх лимонного банта, та містка солом’яна пляжна сумка на плечі. Оксана ж нарядилась у білі відтінки.

В ресторані ще не людно. Сідаємо за столик ближче до краю тераси, щоб усамітнитись і все гарно роздивитися, зрозуміти місцеву інфраструктуру. Офіціант подає нам розкладки-меню, й Оксана зосереджено займається його вивченням, а у мене в сумці глюкає телефон. Повідомлення від моєї афінської подруги Пенелопи, з якою ми попередньо домовилися цими днями зустрітися. Для цього вона спеціально прилетіла на Кіпр :

«Привіт, подруго! У нас трохи плани змінилися. Ми приїхали дещо раніше, тобто сьогодні та вже навіть заселилися. Спускаємось до ресторану перекусити. Знаю, що твій літак теж вже приземлився. Ти де зараз? Не терпиться зустрітися. Я буду не сама, я попереджала. Зі мною два шикарні «охоронці» мій брат Дімітріос з другом. Скучно не буде, гарантую!» – і  сердечко та регочучий смайлик навздогін.

Хай йому грець! Це все звичайно чудово, і я неймовірно хочу побачитись з Пенні, але ми домовлялись про завтра чи середу, а сьогодні хотілося просто розслабитись, відключитись не думаючи геть ні про що. А коли Пенні з'явиться тут з двома шикарними «охоронцями», то хочеш не хочеш, але в товаристві тих розкішних хлопців доведеться тримати марку і відпустити гальма та заглибитись в себе не вдасться. От халепа! А у мене була така надія на безтурботний сьогоднішній вечір в товаристві Оксани.

З нею ми вже можемо спокійно дозволити собі теревенити, сидячи на ліжку в піжамах чи коротких шортах і топах, без бюстика, підібгавши ноги під себе, кидатися подушками під час невгамовної дуркітливої суперечки, себто бути собою до мозку кісток. За ці кілька місяців наша дружба пройшла вже таку трансформацію. 

Поки Ксянка все ще прискіпливо вивчає меню, швидко відписую Пенні, щоб мати уяву скільки у мене часу, аби морально налаштуватися та підготувати Оксану до зустрічі з моїми друзями і не тільки:

«Я теж не сама, з подругою. Ми недавно приїхали, також вже заселилися.  Ми в Лімасолі  в «Алдіані». Зібрались на пляж та поки зависли тут в ресторані. Плануємо злегка перекусити з дороги. А ви в якому готелі?». 

Відкладаю телефон в сторону. Треба щось замовити, гортаю меню. Зупиняю погляд на салаті з морепродуктів і авокадо, креветках на грилі та так захотілося скуштувати місцевий апельсиновий фреш. Визначилась й питаю Оксану:

– Я вже знаю, що замовлю, а ти?

– Ніби теж, – відповідає задумливо й відкладає меню. Замовляємо. Спостерігаю за подругою. Якась відсторонена. Думками не тут. Цікаво, дівчино, що ти скажеш на те, що я планую тобі зараз повідомити, ошелешу несподіванкою, так би мовити, похапцем у холодний душ. Сама в приємному шоку. Знову озивається повідомленням мій телефон.  Пенелопа:

«Тепер скажи мені, що випадковість, то не якийсь план, кимось спеціально підлаштований згори. Ти не повіриш. Ми теж в тому ж готелі. Причина банальна: він один з найкращих, але то не головне. Він належить другу Дімітріоса Алану. Друге його ім'я Аполлон.  Справжній бог, зараз побачиш». 

Ледь встигаю дочитати, як стає темно в очах. Відчуваю тепло й дотик рук. Мої очі опиняються в полоні широких долонь, і я чую дзвінкий життєрадісний голос Пенні: 

– Вгадай хто?

А навколо простір повністю заповнюється її галасливою присутністю. Ця руда бестія завжди дивувала мене своєю безпосередністю. Її вічно всюди багато, поруч з нею завжди гамірно, весело й непередбачувано, одним словом драйвово. Здається відірвемося на всі сто. 

Кладу руки поверх долонь, що прилаштувались на моїх очах, мацаю: теплі, доволі гладкі та широкі. Розумію, що вони точно не належать Пенелопі. Ніздрями втягую аромат чоловічого парфуму, який закучерявився навколо моєї голови: приємний, досить насичений незнайомий, в якому переплітаються нотки лимона, бергамота, полину та мускусу. У мене є лише два варіанти: або це Дімітріос просто змінив парфум, або то його друг, здається, Алан-Аполлон, що малоймовірно. Ми не знайомі, тому він навряд чи міг наважитися. Ловлю себе на думці, що запам'ятала ім'я. Напевно тому, що таке незвичне. Витримую паузу, видихаю і випалюю:

– Дімітріосе, ти?

Пенелопа покотилася дзвінким сміхом, що своєю кришталевою мелодією заповнив весь простір поблизу, відлунюючи в моїх вухах лоскотливим відгомоном, а чоловік нахиляється до мого обличчя, звільняючи очі й чмокає в щоку, звучно протягуючи: