Розділ 9 — Погляди, ревнощі і перші плітки

Наступного ранку вона увійшла до коледжу з відчуттям, ніби на її грудях горить знак.
Вчорашня мить не виходила з голови.
Той дотик.
Та близькість.
Ті слова, які він майже сказав.

Вона відчувала себе іншою.
М’якшою.
Небезпечнішою.

І здається, це помітили всі.

Вона зайшла на пару, і одразу кілька дівчат повернули голови в її бік.
— Дивись, знову той із нею ходить, — прошепотіла одна.
— Слухай, точно її охоронець, але щось там пахне не професійністю, — хихікнула інша.

Вона намагалася не реагувати.
Хоч і відчувала, як щоки починають тепліти.

Арсен стояв біля дверей аудиторії, спокійний, зосереджений, але погляд — тільки на ній.
І цей погляд бачили всі.

Одногрупник Сашко нахилився ближче:
— Ти диви, ти тепер з охоронцем ходиш? Проблеми зі зірками?

Вона закотила очі.
— Просто робота.

— Ага. А він так дивиться на всіх своїх клієнток? — і посмішка в нього була дуже недобра.

Арсен чекав у коридорі.
Коли вона підійшла, він непомітно торкнувся її руки.
Легко, на секунду.
Але цього вистачило, щоб серце злетіло.

— Ти нормально? — тихо спитав він.
— Так… просто вони… дивляться.
— Хай дивляться, — холодно відповів він.

Але його щелепа була напружена.
Він злився.
Не на неї — на погляди.

Вони сіли за столик — на безпечній відстані одне від одного.
Безпечній для світу.
Але небезпечній для них.

Він подав їй стакан з водою.
Їхні пальці знову випадково торкнулися.

Вона ледь не випустила стакан — настільки сильним був цей маленький дотик.

— Учора… — вона почала.
— Я помню, — тихо перебив він, не відводячи погляду.
Його голос опустився на небезпечно низьку ноту.
— І не шкодую.

Вона відчула, як щось стислося в животі.
Напруга знову наростала.

До столика підійшов Макс — одногрупник, який їй давно подобався колись, ще до Арсена.

— Хей, ти сьогодні круто виглядаєш, — сказав Макс, наче нічого не сталося. — Потім зайдеш на каву?

Вона не встигла відповісти.

Арсен підняв очі на Макса.
Погляд був тихий.
Спокійний.
Але такий холодний, що у Макса на мить зникла усмішка.

— Вона зайнята, — сказав Арсен рівно.

Макс насупився:
— Я не тебе питав.

Арсен злегка нахилив голову:
— Але відповідь за мене знаєш.

Вона відчула, як хвиля тепла прокотилася по тілу.
Це були… ревнощі.
Чіткі.
Різкі.
І неймовірно небезпечні.

Макс пішов, зиркнувши на неї важким поглядом.

Арсен наблизився на півкроку.
— Тримайся подалі від нього.
— Ти… ревнуєш? — прошепотіла вона.

Він не відповів.
Лише дивився прямо в її очі.
І цього було достатньо.

Межа між ними ще не перейдена.
Але вона вже тремтіла.
І ставала тоншою з кожним днем.