Заручини чи розлучення?

Івано - Франківськ. Як і будь яке місто мав свою історію. 
У 1662 році польський магнат звів місто і назвав його на честь свого сина Станіслава. А в 1962 році до 300-річчя заснування місто було перейменовано на честь видатного письменника Івана Франка. 
Сучасне європейське місто, яке стало відомішим для інших областей України, після повномасштабного вторгнення Росії. Туди масово почали їхати мешканці окупованих територій. 
Хоча хтось відкрив його для себе ще після 2014 року.
Коли українці втратили Азовське море та можливість безпечно відпочивати на чорному морі, вони різко полюбили гори. Карпати і весь захід України. Так як Івано- Франківськ належить до одних із великих міст західної частини нашої країни, туди переїздили навіть кияне. Бо після шумного, занадто енергійного та бурхливого Києва, їм хотілося спокою та чистого повітря. 
Коли ти їдеш по трасі, а навколо відкриваються гори, вкриті лісом, деревами із жовтим, червоним листям. Ця неймовірна краса просто не дає забути себе. І манить знову, і знову повертатися. Або ж оселятися порчу назавжди.
В неділю ранком Соломія вирішила пройтися сама та випити каву на одинці. Вона відносилася до категорії людей, які потребують тиші та спокою, щоб переварити важливу інформацію. Їй все не давала спокою новина про чергові заручини Меланії. Це треба було переосмислити. Іноді вона втікала від домашніх на ранкову пробіжку, щоб подумати. Сьогодні обрала каву на винос та парк. 
Соломія мала періодичне бажання розлучитися зі своїм чоловіком Єгором, тому 4 заміжжя Меланії захоплювало її. Бо сама вона так і не наважилася розійтися з Єгором. Він був хорошою, доброю людиною. Але як і у всіх були свої нюанси його характеру та сприйняття життя. 
Зійшлися вони коли їм було по 25 років. З того часу майже кожну сварку Соломія розлучається, а Єгор вперто тримає її біля себе. Напевне саме його витримка в цьому питанні єднала їх разом. З роками Соломія вже менше казала про розлучення, бо стала доросла і перестала вірити в казки про ідеальний ідеал. А навчилася миритися з не ідеальним Єгором. Який все ж таки сильно кохав її, був гарним батьком і чоловіком. Зрештою Соломія теж зрозуміла, що не уявляє своє життя без нього. Але мріяти ніхто ж не забороняв. Іноді вона занурювалася в неіснуючий світ, де уявляла себе іншою жінкою, а поруч був зовсім інший чоловік. 
В цей ранок вона міркувала на тему відносин. Чого люди чекають від одружання? Обравши лавочку біля дитячого майданчика по звичці, коли вона гуляє з дітьми. Соломія вмостилася зі своїм лате та шоколадним печивом. Людей було мало, тільки декілька батьків з дітьми та самотні бабусі з собаками. Шкода, що до літнього віку, як правило доживає хтось один із пари. Рідко зустрінеш дідуся з бабусею під ручку, гуляючи стежками парку. 
Соломія глянула на пусту коробку з під печива і залишки лате. Швидко я сьогодні впоралася.- подумала вона і встала, щоб пройтися парком. 
Поруч почали збиратися по троху діти на майданчик. 
Найбільше очікування у заміжжі – це перекласти відповідальність за себе на іншу людину. Щоб вона турбувалася і піклувалася. Але це є нашою ілюзією. Ніхто не зробить цього краще за нас самих. Іноді наша кохана людина не може піклуватися навіть про себе – не те, що про інших. Тому ви никає непорозуміння між ними. Очікування невиправдано. Пошук нового кандидата. 
І так, коло за колом, поки не забереш назад свої обов’язки до самого себе. 
Соломія дивилася на зелені дерева, сонечко яке яскраво пробивалося крізь гілочки. Тепло, спокій та відчуття, що вона вже вийшла з цього кола заповнили її. 
Пора йти додому. В мене найкраща родина.

Наступного тижня Олеся з Лідією разом обідали в кафе. Підприємство, де працювала Олеся було за містом, неподалік від будинку Лідії. Тому вони часто пліткували в обідню перерву Олесі. 
Кафе було недороге, з простим інтер’єром, багато хто їздив туди пообідати. Там були смачні домашні страви і дуже смачна кава. Лідія замовляла зелений чай без нічого. Завжди жалілася, що і так не може схуднути. А Олеся ні в чому собі не відмовляла. На перше: окрошка; на друге: запечені овочі з червоною рибою та обов’язково десерт до капучино. Десерти були теж домашнього типу: морквяний, чорничний, яблучний пиріг на вибір. Смачні еклери, печиво вівсяне, шоколадне та горіхове, цукерки власного виробництва з горіхами та сухофруктами. Через всю ту смакоту, як правило Олеся запізнювалася в офіс після обіду. 
Лідія ділилася своїми проблемами, а Олеся тільки кивала головою, бо постійно щось жувала. І тільки під каву вона могла розповісти про свої будні. 
В цей раз темою обговорювання було весілля Меланії, а точніше саме рішення їх подруги про одруження. 
Знаєш, я дістала свої права, попросила чоловіка підібрати мені авто, буду заново вчитися їздити. Записалася на декілька пробник уроків: танці, спів, малювання. Хоч шукати себе. В місто на таксі не наїздишся, тож машиною дешевше та зручніше. Я знаю, що мені 40. Яке малювання та співи. Напевне це криза середнього віку. – сумно вдихнула Лідія. 
Олеся відставила каву і уважно дивилася на Лідію, її рот невимушено відкривався, а очі ставали ще більше.
Я не знаю на що перше реагувати. В тебе є права????Як давно?
І чому тільки зараз ти вирішила згадати за себе? Що сказав на це все Тарас? Я думала ми про Меланію будемо розмовляти. А тут і без неї тем на цілий вечір п’ятниці. Прибираєш конкуренцію?- і вона засміялася так весело і заразно, що Лідія також посміхнулася.
Яка конкуренція за увагу. Я навпаки, подумала, що якщо вона не боїться весь час починати заново. То чого чекаю я. Моє нове, це нова вечеря чи новий комплект посуду на кухню. Нам з Тарасом вже і говорити скоро не буде про що. Діти виросли, а я по ходу ні. – їй самій стало смішно. 
Куди мені тепер зі своїми емоційними гойдалками- сміялася Олеся. Тільки до психотерапевта за антидепресантами. Це зараз в топі в Україні.  Всі лікують все тільки ними. Це наша американізація та європеїзація одночасно. І сміх, і гріх. 
Ти що, а що трапилося? Я ніколи не пила їх. Наскільки знаю, Соломія та Меланія також. Для чого вони тобі?- Лідія була дуже здивована, що забула про свої проблеми. 
Ти знаєш, в мене теж своя криза 40 років. Я не можу так «пахати» як раніше. Точніше я можу, а моє тіло ні! В мене почалися панічні атаки. 
Це і не дивно. Ти як і я занадто живеш не собою. Треба це міняти. В мене дім, в тебе робота. Але не ми для себе. Ходімо зі мною на ці заняття. Ти ж колись малювала, як я пам’ятаю. – Лідія поклала свої руки на долоні Олесі, щоб підтримати її. 
Не знаю. Це так було давно, напевне як і твої права? Коли це було, ще при радянському союзі?- вони обоє почали голосно сміятися.
Ну ми взагалі то діти незалежності вже. Який союз. В 22 роки я здала, ще на дівоче прізвище отримала права. А потім декрет, один, другий, третій. Яка там машина. – Лідія дивилася у вікно, думаючи, як швидко та непомітно пролетіли ці роки. 
Ладно, поїхали, бо я і так запізнююся вже. – Олеся встала і взяла сумочку. 
Так що із заняттям? Це у суботу, на 10. В центрі. Ходімо зі мною. А то я буду одна там 40 річна дурепа, яка не вміє малювати. А так, я прийшла наче за компанію із великою художницею.  – Лідія теж взяла сумочку і вони пішли до виходу. 
Вже сідаючи у машину, Олеся погодилася сходити на перший урок. 
Але, не думаю, що буду ходити. Це я щоб підтримати тебе. І провітрити свою голову. 
Вони обійнялися. Як добре, що ми є одна у одної. 
Вже пізно увечері, повертаючись із магазину після роботи, Олеся вирішила посидіти біля під’їзду. Подихати свіжим повітрям. Панічні атаки почалися після того, як чоловік пішов на фронт. Це для всіх вона здавалася не емоційною та міцною, а на самоті вона була з панікою. Перші рази в неї було таке після розлучення з першим чоловіком. Її подруги навіть не знають цього. Їй було 24 роки. Разом вони були 8 років, 1,5 роки шлюбу і розлучення. Якось не склалося: по юності, через не розуміння який партнер тобі підходить, чого ти взагалі хочеш від відносин, та як до цього прийти.  Напевне всі через це проходять, коли рано складають відносини. Розчарування, емоційне вигорання, іноді фінансові втрати під час розлучення. Ситуації різні, але НЕ бажання розповідати про свій невдалий досвід однакове у всіх. Теперішній чоловік Олесі підтримав її в цьому. Він все знав про її перший шлюб. Нікому не розповідав, як вона попросила; поважав її і підтримував. 
Якщо, Меланія знову розлучиться, то я розповім дівчатам. В якості підтримки для неї. Що всі ми не ідеальні, і буваємо не праві в чомусь. Головне, вміти йти далі по життю. 
А з панічними атаками треба щось вирішувати.