''мій Хлопець - Вовкулака''

Епілог

Минув час.

Не надто багато. Але достатньо, щоб тиша стала звичною.

Анна жила на межі — не в лісі й не поза ним. Люди не знали, ким вона була насправді. Вовки — теж не завжди.

І це працювало.

Зграя змінилась. Не стала м’якшою — стала уважнішою. Закони залишились, але тепер у них було одне нове правило, яке ніхто не записував:

Баланс — це не страх.
Це вибір.

Костянтин більше не ховався. Він навчав молодших. Не лише контролювати звіра — а й слухати себе.

Іноді вночі Анна виходила до лісу. Не для того, щоб кликати.
А щоб слухати.

Ліс відповідав.

Не словами.
Відчуттям, що вона на своєму місці.

Між.

І цього було достатньо.

Іноді баланс — це не тиша, а сміливість залишитись.

Подобається

#1626 в Фентезі
#404 в Міське фентезі

Відредаговано: 23.12.2025