Розділ 15. Перший проєкт

За день до знімання батько з ферми відмовився.

Він подзвонив Данилові о сьомій ранку й сказав, що донька налаштувала його проти проєкту. Донька за пів години написала мені: батько прочитав перелік тем, побачив пункт про борги й вирішив, що ми збираємося виставити його шахраєм. Вона без нього теж не хотіла брати участі.

Ми мали оплачену техніку, орендовану машину, оператора й два дні до строку подання пілотного матеріалу. Конкурсний бюджет не дозволяв перенести все на тиждень.

Данило приїхав до коворкінгу з двома кавами й роздрукованим планом, який уже не мав героя.

— Можемо зняти доньку окремо й залишити батькові право відповіді, — сказав він.

— Вона теж відмовилася.

— Я поговорю.

— Не треба тиснути. Вона погоджувалася лише за умови участі обох.

— Ми втратимо заявку.

— Краще втратити заявку, ніж почати проєкт із порушення згоди.

Він поставив каву переді мною.

— Я не пропоную знімати без згоди. Пропоную ще раз пояснити формат.

— Пояснити можна. Переконувати після чіткого «ні» — ні.

— Добре. Один дзвінок без камери. Якщо повторить відмову, закриваємо тему.

Я погодилася.

Донька відповіла, що не готова. Данило подякував і завершив розмову без спроби змінити її рішення. Потім відкрив наш старий список героїв.

— Пекарня?

— Вони хочуть рекламу продукції в кожній сцені.

— Меблева майстерня?

— Спадковий спір не завершено.

— Книгарня з випуску «Вголос»?

— Конфлікт інтересів. Контакт належить студії, а тема вже вийшла.

— Ще шість варіантів.

Ми телефонували до обіду. Двоє не відповідали, один герой був у відрядженні, сімейна майстерня кераміки погоджувалася лише наступного місяця. Власниця маленької майстерні з ремонту взуття попросила годину подумати.

Її звали Галина. Після смерті батька вона успадкувала майстерню разом із молодшою сестрою. Сестра хотіла продати приміщення, Галина — продовжити роботу. Пів року тому підвал затопило, частину обладнання знищило. Галина взяла кредит, викупила сестрину частку й відкрилася в іншому районі. Вони досі майже не спілкувалися.

— Сестра погодиться на інтерв’ю? — запитав Данило.

— Галина не знає. Але ми можемо розповісти історію без неї, якщо не звинувачуватимемо й дамо право прокоментувати факти.

— Ти щойно відмовилася знімати ферму з одним героєм.

Він уперше звернувся до мене на «ти». Мабуть, не помітив.

— Там весь конфлікт був між двома людьми, які обидві погодилися лише на спільну історію. Тут Галина відновила майстерню сама. Сестра — частина минулого, не друга героїня теперішнього.

— Тобто структура інша.

— Так.

Данило перечитав нотатки.

— Добре. І вибач за «ти».

— Після трьох тижнів спільної роботи можна вже не вибачатися.

— Це згода?

— Так, Даниле.

— Домовилися, Дарино.

Галина передзвонила й погодилася. Її умова була простою: не знімати клієнтів без дозволу й не показувати суму кредиту. Ми внесли обмеження до згоди, надіслали перелік тем і домовилися приїхати того ж вечора на попередню розмову.

Змінити героя без дозволу організаторів ми не могли. Данило написав координаторці конкурсу, пояснив відмову фермерської родини й додав короткий опис нової історії. Відповідь прийшла лише за дві години. Увесь цей час ми не могли підтвердити операторові адресу й ризикували втратити його остаточно.

Координаторка погодила заміну за умови, що хронометраж, тема й бюджет не зміняться. Також попросила нову згоду героїні до початку знімання.

— У нас буде три години, щоб переробити половину заявки, — сказав Данило.

— Ти хотів свободи зі штативом.

— Я хотів штатив. Свобода була небажаним додатком.

Ми поділили роботу. Я переписувала опис конфлікту й запитання, він міняв план кадрів, маршрут і виклик техніки. Кожен файл мав ім’я автора й час оновлення. Ніхто не казав, що зараз не до формальностей. Саме в поспіху вони були потрібні найбільше.

Постала інша проблема: майстерня була в місті, але оператор, якого ми найняли, уже виїхав до ферми з частиною техніки. Повернення означало додаткове пальне й шість годин дороги. Другий оператор міг працювати лише до п’ятої, бо ввечері мав інше знімання.

— Беремо другого й змінюємо план, — сказав Данило. — Інтерв’ю знімаємо вдень, деталі майстерні я дозніму сам увечері.

— Звук?

— Орендуємо комплект і пишемо самі.

— Це додаткові витрати понад наш ліміт.

Він відкрив кошторис. Ми скоротили оренду машини, бо майстерня була поруч із метро, відмовилися від другої камери на пів дня й перенесли частину власної оплати до моменту можливої перемоги в конкурсі. Рішення було неприємним, але не прихованим: обоє письмово погодили суму.

— Тепер ми вільні самі вирішувати, на чому заощаджувати, — сказала я, дивлячись на залишок бюджету.

— Так. Особливо свободу самостійно носити штатив.

— Я можу нести штатив.

— Ти несеш звук і документи. Якщо всі робитимуть усе, за годину загубимо половину обладнання.

Він не намагався продемонструвати чоловічу силу, лише розподілив речі за списком. Це було менш романтично й значно корисніше.

Попередня розмова з Галиною тривала дві години. Майстерня займала перший поверх старого будинку. За скляною перегородкою стояли швейна машина для шкіри, колодки різних розмірів і полиці з підписаними пакетами. У кутку працював осушувач — після затоплення Галина боялася нової вологи.

Вона говорила швидко й постійно поверталася до грошей: скільки коштувало обладнання, який відсоток кредиту, скільки пар треба відремонтувати за день. Про батька сказала лише, що він не встиг оформити заповіт.

— Я не хочу плакати в кадрі, — попередила вона.

— Ми не проситимемо, — відповіла я.

— Усі так кажуть, а потім питають, що я відчула біля його труни.

— Нас цікавить момент, коли ви вирішили продовжити справу, й ціна цього рішення. Про похорон не питатимемо.