Розділ 14. Умови виходу

Перші результати аналізів прийшли вранці перед переговорами. Усі були негативні. Лікарка нагадала, що частину треба повторити через визначений строк, і попросила не вважати теперішню відповідь остаточною.

Я зберегла результати й переслала Артемові лише рахунок за наступний прийом. Він переказав гроші без повідомлення. Його власних результатів ще не було.

Перед виходом написав Данило: нашу заявку допустили до конкурсу й попросили за п’ять днів надіслати підтвердження згоди героїв. Це не був відбір до фіналу — лише перевірка документів. Я все одно кілька хвилин дивилася на лист, відчуваючи радість, яку не треба було ділити з мамою чи Артемом.

«Зв’яжуся з донькою фермера й підготую форми», — відповіла я.

Данило написав: «Переговори ще не почалися, а редакторка вже потрібна».

«Не зловживайте посадою режисера».

Він надіслав адресу папки з документами. Коротка розмова повернула мене до справи, у якій ніхто не просив забути про власне ім’я.

Переговори проводили в офісі Марини. Я сиділа поруч із нею. Навпроти — Артем із адвокатом, мама зі своєю юристкою. На столі лежали три окремі документи: припинення мого трудового договору, визнання авторства й дозвіл на використання матеріалів у портфоліо.

Марина заздалегідь попередила:

— Сьогодні ми не обговорюємо корпоративну частку Дарини, бо вона її не вимагає. Не обговорюємо особисті стосунки. Якщо хтось переходить до них, я зупиняю розмову.

Артем поглянув на мене.

— Це твоя остаточна позиція щодо частки?

— Так.

— Ви почули, — сказала Марина. — Переходимо до титрів.

Студія погоджувалася додати моє ім’я до описів сорока семи випусків, де авторство вже підтвердили. Щодо ще двадцяти трьох тривала перевірка. Для відео з вмонтованими титрами пропонували не повторне завантаження, а окрему сторінку авторів і закріплений коментар.

— Закріплений коментар легко прибрати, — сказала я. — Потрібне зобов’язання зберігати його, доки відео доступне.

Адвокат Артема записав зміну.

— П’ять років достатньо, — сказав він. — Неможливо гарантувати технічну можливість назавжди.

— Тоді протягом усього строку публічного доступу, якщо функція коментарів існує, — запропонувала Марина. — Якщо ні, інформація залишається в описі й на сторінці проєкту.

Сторона студії погодилася.

Ми перейшли до портфоліо. Я хотіла використовувати до трьох хвилин із кожного випуску, де була авторкою або шеф-редакторкою. Артем пропонував загальний монтаж тривалістю до десяти хвилин, затверджений студією.

— Новий роботодавець може попросити конкретний приклад інтерв’ю, — сказала я. — Один загальний ролик цього не дає.

— У випусках є музика, зображення й герої, права на які мають обмеження, — відповів Артем. — Ми не можемо дозволити вирізати будь-що.

— Тоді перелічимо матеріали з чистими правами й визначимо порядок погодження. Якщо студія не відповідає за п’ять робочих днів, уривок вважається погодженим.

— Десять днів, — сказав його адвокат.

— Сім, — запропонувала Марина.

Зупинилися на семи.

Адвокат Артема запропонував додати взаємну заборону на висловлювання, які можуть зашкодити діловій репутації сторін.

— Ні, — сказала Марина. — Це знову повертає нас до нечіткої конфіденційності.

— Компанія має захиститися від публічних звинувачень колишньої працівниці, — відповів він.

— Від неправдивих звинувачень її й так захищає закон. Заборонити правдиві висловлювання про власний досвід ви не можете без точного предмета й строку.

Артем подивився на мене.

— Ти плануєш розповісти, що ми вкрали твою роботу?

— Я планую показувати, яку роботу виконала. Якщо компанія виправить титри, мені не треба буде називати це привласненням.

— А особисте?

— Не предмет договору, — нагадала Марина.

Мамина юристка запропонувала інший пункт: сторони не поширюють завідомо неправдивих відомостей і перед публічною заявою про виконання угоди дають одна одній два робочі дні на перевірку фактів. Я погодилася лише після уточнення, що правило не стосується особистого досвіду й не дає права заборонити публікацію.

— Навіщо тобі взагалі щось говорити? — запитала мама.

— Бо на співбесідах мене питають, що саме я робила у твоєму авторському проєкті. Я повинна мати право відповісти.

— Я говорю про зраду.

— А я не збираюся звітувати про майбутні розмови з близькими людьми.

Мама опустила очі до документа. Їй було важко погодитися, що межа означає не лише моє мовчання сьогодні, а й відсутність її контролю завтра.

Ми додали технічний порядок: офіційні запити щодо портфоліо надсилалися на окрему адресу, відповідав майбутній продюсер або директорка товариства. Мовчання протягом семи днів означало згоду лише на уривки з попередньо затвердженого переліку. Будь-які матеріали з неповнолітніми героями та медичними даними виключалися.

— Це нормально, — сказала я. — Такі уривки мені не потрібні.

— Зафіксуємо, — відповіла Марина.

Кожен пункт вимагав часу. Раніше я погодилася б на загальне «студія не заперечує» й сама писала Артемові перед кожним використанням. Тепер ми визначали строки, адреси й відповідальну особу.

Після години мама попросила перерву. Ми вийшли в коридор до автомата з кавою. Вона стояла біля вікна й масажувала скроню.

— У тебе болить голова? — запитала я.

Запитання вирвалося автоматично.

— Трохи. Я взяла ліки.

Раніше я перевірила б назву й дозу. Тепер кивнула.

— Не хвилюйся, — сказала мама. — Я сама стежу.

У її голосі не було образи. Це допомогло мені не відчувати провини.

— Ти знала про презентацію, де мене понижували? — запитала я.

— Ганна показала вчора. Ні, не знала. Артем надсилав мені інші слайди.

— Ти не питала про структуру команди.

— Не питала. Вважала, що ви обоє домовитеся.

— Він вважав, що домовиться після угоди.