Розділ 10. Без мого підпису

Артем відповів наступного ранку о сьомій дванадцять.

Він погоджувався на перелік авторства, окрему оплату нових сценаріїв і чотиритижневий перехідний період. Водночас вимагав, щоб я гарантувала роботу до моменту затвердження нової шеф-редакторки «Пульсом», навіть якщо це триватиме довше. Право на портфоліо пропонував обмежити трьома уривками після письмового дозволу студії. Пункт про конфіденційність залишався майже без змін.

Наприкінці було написано: «Вихід ключової працівниці в момент підписання угоди створює непропорційні фінансові ризики для компанії та колективу».

Я переслала лист Марині й пішла в душ. Коли повернулася, на екрані було шість пропущених дзвінків від мами.

Сьомий я прийняла.

— Ти бачила відповідь Артема? — запитала вона.

— Так.

— Він прийняв майже всі умови.

— Він замінив чотири тижні невизначеним строком і залишив заборону говорити про власне життя.

— Конфіденційність потрібна будь-якій платформі.

— Для бюджету й матеріалів. Не для всього, що може зашкодити вашій репутації.

— Ти збираєшся публічно розповісти про нас?

— Я збираюся не віддавати компанії право вирішувати, з ким можу говорити про свою травму.

— Можна додати виняток для психолога й юриста.

— І Олесі? Бабусі? Майбутнього чоловіка? Ти складеш список людей, яким дозволено знати, що сталося зі мною?

Мама замовкла.

— Я просто не хочу, щоб одна особиста помилка стала дорожчою за справу, яку ми будували шість років.

— Мої умови були б нормальними без твоєї помилки. Авторство, портфоліо, оплата й дата завершення роботи — це не покарання.

— Але ти поставила їх саме зараз.

— Бо саме зараз побачила, що усні домовленості захищали не мене.

— Чотири тижні можуть знищити угоду.

— Тоді у вас є чотири тижні знайти заміну.

— Ти знаєш, що таку людину швидко не знайти.

— Знаю. Бо шість років виконувала цю роботу й чула, що моя роль не є ключовою.

— Я ніколи так не казала.

— Зате підписала таблицю, де авторкою була лише ти.

Мама різко вдихнула.

— Я вже визнала, що не перевірила.

— А я визнала, що більше не перевірятиму замість тебе.

Вона завершила виклик без прощання.

Марина відповіла о дев’ятій: не сперечатися телефоном щодо кожного пункту, надіслати одну остаточну редакцію й офіційне повідомлення про намір припинити договір після перехідного строку. Якщо студія хотіла довший період, могла запропонувати точну дату й окрему винагороду, але я не була зобов’язана погоджуватися.

Ми зідзвонилися перед зборами. Марина попросила мене відкрити чинний трудовий договір і показала пункт про строк повідомлення.

— За документом достатньо двох тижнів, — сказала вона. — Ви даєте чотири. Компанія може звільнити вас раніше за взаємною згодою або відсторонити від частини завдань, якщо вважатиме конфлікт ризиком. Тому передайте справи акуратно й не обіцяйте результатів, які залежать від інших.

— Якщо «Пульс» відмовиться через мене, студія може вимагати відшкодування втраченої угоди?

— Вимагати люди можуть що завгодно. Довести збитки від того, що працівниця законно припинила договір і не підписала новий, буде складно. Але публічно звинуватити вас у зриві значно простіше.

— Як від цього захиститися?

— Не приховуйте строк від команди. Зберігайте пропозиції, відповіді й докази передачі справ. Не кажіть, що гарантуєте угоду. І пам’ятайте: юридично правильна поведінка не зробить усіх задоволеними.

— Це я вже помітила.

— Ще одне. Якщо на зборах вас провокуватимуть розповісти особисту причину, не робіть цього в стані злості. Ви маєте право говорити, але офіс перед дванадцятьма людьми — погане місце для першого публічного формулювання.

— Я не хочу перетворювати це на виставу.

— Тоді заздалегідь підготуйте одне речення й повторюйте його. Не імпровізуйте.

Я записала: «Є особисті обставини, яких я не обговорюватиму на роботі». Звучало сухо, зате не залишало простору для подробиць.

Я підготувала повідомлення. Перед надсиланням попросила Артема скликати команду.

— Ти впевнена, що хочеш сказати всім до відповіді «Пульсу»? — запитав він.

— Люди вже знають про ризик скорочень. Вони мають почути строк від мене, а не з чуток.

— Що скажеш про причину?

— Що наші умови співпраці змінилися й я не планую залишатися після передачі справ.

— Без особистих подробиць?

— Я не збиралася обговорювати секс на робочій нараді.

Він здригнувся від прямого слова.

— Добре. Збори о дванадцятій.

У великій студії поставили додаткові стільці. Прийшли всі дванадцять працівників: редактори, оператори, звукорежисер, гримерка, асистентка, бухгалтерка. Данило сів біля стіни як зовнішній підрядник. Мама зайняла місце поруч з Артемом, але вони не розмовляли.

Артем почав із двох фінансових сценаріїв. Якщо «Пульс» підписував контракт, усі зберігали роботу на сезон. Якщо ні, студія продовжувала короткі випуски й мала гроші приблизно на два місяці. Після цього можливі скорочення чотирьох посад, але конкретне рішення залежало від рекламних контрактів.

Він говорив чітко, не перебільшував і не приховував цифр. Я відзначила це, хоча хотіла б не бачити в ньому жодної професійної чесноти.

Потім слово передали мені.

Я стала перед командою, яку збирала частинами шість років. Перші двоє операторів давно пішли в інші проєкти. Назар прийшов студентом і спочатку боявся сказати мамі, що вона дивиться не в ту камеру. Гримерка працювала з нами третій сезон. Асистентка лише пів року.

— Я не підписуватиму контракт на весь сезон, — сказала я. — Запропонувала чотири тижні, щоб завершити пілотний випуск, передати архів і допомогти новій редакторці або редакторові. Після цього залишу «Вголос».

Хтось тихо видихнув. Гримерка схрестила руки.

— Через конфлікт щодо авторства? — запитала гостьова редакторка.