Розділ 9. Ціна мовчання

У понеділок «Пульс» надіслав комерційні умови.

Ганна призначила зустріч у своєму офісі й попросила приїхати всіх чотирьох: маму, Артема, Данила й мене. За тиждень до викриття я чекала цього дня як підтвердження, що шість років роботи нарешті привели нас до великої платформи. Тепер брала із собою Маринині зауваження й окремий блокнот для обіцянок, які не збиралася вважати домовленостями без письмового підтвердження.

Офіс «Пульсу» займав два поверхи нового бізнес-центру. На стінах висіли плакати серіалів і документальних фільмів, у коридорах стояли скляні кімнати для дзвінків. У приймальні мама автоматично поправила волосся, побачивши великий екран із рекламними роликами. Артем перевіряв повідомлення. Данило пив каву й читав кошторис.

Ми не розмовляли до початку зустрічі.

Ганна роздала папки.

— Почну з хорошого, — сказала вона. — Пілотний випуск має сильного героя, зрозумілу драматургію й потенціал для довгого формату. Після скорочень темп став кращим. Ми готові фінансувати десять випусків першого сезону й узяти на себе рекламний продаж.

Мама видихнула. Артем одразу відкрив сторінку з цифрами.

— А погане? — запитав Данило.

— У вас немає підтвердженої структури авторства й стабільності ключової команди. Платформа не вкладатиме гроші в проєкт, якщо за місяць піде шеф-редакторка або продюсер.

Ганна подивилася на мене.

— Я не підписувала зобов’язання залишатися, — сказала я.

— Саме тому в умовах є окремий пункт. Для запуску потрібні Світлана як ведуча, Артем як виконавчий продюсер, ви як шеф-редакторка та Данило як режисер пілотного випуску й перших двох епізодів. Мінімальний строк — сезон.

— Мій контракт із вами передбачав лише пілотний випуск, — сказав Данило.

— Продовження обговорюється окремо. Я не вважаю вашу згоду автоматичною.

Вона говорила однаково з усіма. Не намагалася переконати мене родиною й не натякала Данилові, що відмова буде невдячністю. Це робило пропозицію чеснішою, але не прийнятнішою.

Я перегорнула сторінку. Бюджет справді давав студії рік стабільної роботи: зарплати, оренду, техніку, відрядження. Наші рекламні доходи останні місяці падали. Без «Пульсу» Артемові довелося б скорочувати команду або шукати нових партнерів.

— У розділі про конфіденційність написано, що учасники не можуть поширювати відомості, здатні завдати репутаційної шкоди проєкту чи його представникам, — сказала я. — Що саме сюди входить?

Юристка платформи відповіла:

— Непогоджені дані про угоду, бюджети, внутрішні процеси виробництва, конфлікти, які можуть вплинути на запуск.

— Особисте життя учасників?

Артем перестав гортати папери.

— Якщо воно не пов’язане з виробництвом, ні, — сказала юристка. — Але публічні заяви про конфлікт усередині ключової команди можуть мати договірні наслідки.

— Формулювання дозволяє трактувати майже будь-яку правду як репутаційну шкоду.

— Можемо уточнити перелік закритої інформації.

— Уточніть. Я не підписуватиму заборону говорити про власне життя.

Мама опустила очі. Ганна зробила запис.

— Платформі не потрібні ваші особисті таємниці, — сказала вона. — Нам потрібен сезон без публічного з’ясування стосунків під логотипом «Пульсу». Якщо це неможливо, краще зупинитися зараз.

— Можливо, — відповіла я. — Але не на рік і не в теперішньому складі.

— Який строк ви готові гарантувати?

— Поки жодного. Моя юристка надішле пропозицію.

— Чотири тижні на передачу справ могли б бути прийнятними? — запитала я. — Якщо студія за цей час призначить іншу шеф-редакторку й ви затвердите її роботу.

Ганна перезирнулася з юристкою.

— Теоретично так. Практично нам треба побачити кандидатуру й тестовий матеріал. Платформа купує не штатний розклад, а передбачуваний результат.

— Я можу взяти редакційне керівництво на себе, — сказала мама.

— Ви ведуча й співвласниця, — відповіла Ганна. — Під час пілотного випуску більшість редакційних рішень готувала Дарина. Якщо хочете поєднати ролі, покажіть, що це не знизить якість.

Мама стиснула губи. Вона звикла, що її професійність не ставили під сумнів у моїй присутності, бо я заздалегідь виправляла слабкі місця.

— А питання авторства перших випусків? — запитав Артем. — Ми надали архів.

— За десятьма матеріалами внесок Дарини підтверджено, — сказала юристка. — Для повного переліку потрібен час. Це не блокує переговори, якщо студія письмово визнає авторство й зобов’яжеться виправити метадані та титри там, де можливо.

— «Де можливо» мене не влаштовує, — сказала я.

— У частині старих відео титри вмонтовані в зображення. Їхня заміна потребуватиме повторного завантаження й втрати статистики. Можна додати інформацію в опис, на сторінку проєкту та базу платформи. Для нових випусків — повні титри у відео.

Це була конкретна технічна межа, а не відмова. Я записала варіант.

— Потрібен перелік способів для кожного випуску, — сказала я. — Не загальна обіцянка.

— Надішліть свій список, — відповіла Ганна. — Ми не відновлюватимемо шість років вашого внутрішнього обліку замість студії.

— Я підготую, — сказала мама й відразу виправилася: — Ми підготуємо окремо. Кожна зі свого архіву.

Це було невелике речення, але вперше мама не призначила мене відповідальною автоматично.

Артем поклав долоню на папку.

— Ми можемо обговорити це всередині студії до офіційної відповіді.

— Обговорюйте, — сказала Ганна. — У вас три робочі дні. Після цього бюджет піде іншому проєкту.

Три дні. Раніше такий строк змусив би мене залишитися в студії до ночі й написати рішення за всіх. Тепер я записала дату й не взяла на себе жодної обіцянки.

Після зустрічі Данило поїхав на інше знімання. Мама сказала, що має запис у лікаря, й швидко вийшла. Ми з Артемом залишилися в переговорній «Пульсу», бо він попросив десять хвилин про фінанси.