Розділ 7. Друга дата

Мама чекала за тим самим столиком біля вікна. Цього разу прийшла раніше за мене й не замовила нічого, крім води.

Перед зустріччю Олеся двічі запропонувала сидіти в сусідньому залі.

— Я не втручатимуся, — пообіцяла вона. — Просто буду поруч, якщо твоя мама знову вирішить, що головна жертва — вона.

— Я впораюся.

— Ти завжди так кажеш.

— Цього разу це не означає, що я не подзвоню після розмови.

Вона погодилася залишитися вдома, але попросила надіслати повідомлення, коли вийду. Я не сміялася з її обережності. Після двох ночей у квартирі я все ще перевіряла замок перед сном і прокидалася від кожного звуку в коридорі.

На робочому столі в мене лежали знімки календаря, фото шарфа й список дат. Я не брала їх із собою як докази. Мама вже пообіцяла правду, і якщо для неї знову знадобиться допит із документами, сама розмова втрачала сенс. Натомість записала в блокнот п’ять запитань: коли почалося листування, коли був поцілунок, що сталося у Вінниці, хто запропонував квартиру й чи був ризик для мого здоров’я.

У кав’ярню я приїхала після роботи. Данило затвердив ранковий монтаж, Назар надіслав резервну копію старих сценаріїв, Артем погодив тимчасовий порядок правок. Звичайні завдання тримали день у межах, у яких можна було діяти. Розмова з мамою цих меж не мала.

Я сіла навпроти, дістала з сумки шарф і поклала перед нею.

— Дякую, — сказала вона, але не торкнулася його.

— Я знайшла відрядження в календарі. Команда повернулася в п’ятницю, ви з Артемом залишилися до суботи.

— Так.

— У тій машині були тільки ви?

— У суботу — так.

— І що сталося?

Мама склала руки на колінах. Нігтів вона не нафарбувала, хоча раніше не виходила з дому без манікюру перед важливою розмовою.

— Ми переспали в готелі.

Вона сказала це без «але». Я чекала заперечення, нового пояснення, прохання спочатку вислухати. Нічого не було.

— Отже, квартира була другим разом.

— Так.

У кав’ярні працювала музика. За сусіднім столиком дві жінки обговорювали ремонт, одна показувала іншій фотографії плитки. Звичайний вечір тривав за метр від нас.

— Чотири тижні тому? — перепитала я.

— У п’ятницю, після знімання.

— Не в суботу?

— У п’ятницю. Ми залишилися ще на день, бо треба було перезаписати вступ і повернути світло прокатній компанії. Це правда. Але закінчили раніше, ніж планували.

— Хто запропонував не їхати вечірнім потягом?

— Артем сказав, що квитків уже немає поруч і простіше переночувати. Номери були оплачені до ранку.

— Він перевіряв квитки?

— Не знаю.

— Ти запитала?

— Ні.

— Бо хотіла залишитися?

Мама кивнула.

— На той момент між вами вже щось було.

— Ми один раз поцілувалися.

Я сперлася спиною на стілець.

— Коли?

— За три тижні до відрядження. Після вечері з рекламодавцем.

Я відкрила календар на телефоні. Вечеря була сім тижнів тому. Я теж мала йти, але лишилася в студії переписувати сценарій після відмови гостя.

— Де?

— У машині. Артем підвозив мене додому.

— Хто кого поцілував?

— Він мене. Я відповіла. Потім вийшла й сказала, що цього не повинно повторитися.

— А наступного дня ви обоє прийшли на роботу?

— Так.

— Я теж була там.

— Так.

Я згадала той ранок. Мама принесла три кави, хоча зазвичай забувала замовити мені. Артем провів нараду коротше, ніж планував, і поїхав на зустріч. Я була задоволена, що вони нарешті не сперечаються щодо бюджету.

— Після поцілунку ви листувалися?

— Інколи.

— Про роботу?

— Не тільки.

— Що означає «інколи»?

— Кілька повідомлень увечері. Він питав, як я. Я запитувала, чи він шкодує.

— І що відповідав?

— Що не знає.

— А ти?

— Я шкодувала. І водночас чекала, що він напише.

— Коли взагалі з’явився окремий чат?

— Не пам’ятаю точно.

— Я не питаю день. Місяць.

Мама торкнулася склянки, але не підняла її.

— Десь навесні. Можливо, п’ять місяців тому.

— До поцілунку ви листувалися три з половиною місяці.

— Переважно про роботу.

— Переважно — це скільки?

— Спочатку лише про роботу. Артем питав, чому ти відкинула його пропозицію щодо партнерського випуску. Я пояснювала, що ти не довіряєш рекламодавцеві. Потім ми почали обговорювати, як із тобою важко сперечатися.

— Ви зближувалися на скаргах про мене.

— Це звучало не так. Ми обоє любили тебе й іноді не знали, як із тобою говорити.

— Тож вирішили говорити одне з одним.

— Так. Це було неправильно.

— Які ще теми були не про роботу?

Мама зітхнула.

— Він запитував про телебачення, про твого батька, про те, чому я більше не зустрічаюся з чоловіками. Я знала, що ви сварилися через квартиру й через його поїздку на фестиваль. Нічого такого, чого близькі колеги не могли б знати.

— Я не давала тобі права розповідати про наші сварки.

— А ти ніколи не розповідала Олесі?

— Розповідала. Але Олеся не почала таємний зв’язок з Артемом.

— Тоді я не бачила в цьому небезпеки.

— Коли побачила?

— Перед поцілунком. Він написав, що я найпривабливіша жінка серед усіх ведучих, із якими працював.

— І ти не зупинила листування.

— Я відповіла жартом.

— Яким?

— Що його смак нарешті покращився.

Мені знадобилася пауза. Не через сам флірт. Я впізнала мамину інтонацію: так вона відповідала чоловікам, чия увага їй подобалася, але яким не хотіла давати прямої обіцянки.

— Він писав тобі після того, як лягав зі мною спати?

— Я не знаю, коли він лягав.

— Писав уночі?

— Іноді.

— Після одинадцятої?

— Так.

— Я могла лежати поруч.

— Могла.

Мама вимовила це так тихо, що я ледь почула. Я уявила не спальню, а звичайні вечори: Артем із телефоном біля мене, короткий спалах екрана, його відповідь на запитання про роботу. Таких вечорів було багато. Я не збиралася відновлювати кожен і шукати точний момент, коли він писав їй. Для рішення це вже нічого не змінювало.