Глава 20 “Дотик, що лікує”

Великий чорний автомобіль Ена м'яко зупинився біля його приватного будинку, коли нічне місто вже повністю занурилося в тишу, розбавлену лише рідкісними вогнями ліхтарів. Весь цей час по дорозі від університету вони майже не розмовляли, але ця мовчанка не була важкою — Узі, яка нарешті змила з себе товсті шари сценічного гриму і перевдяглася у свій звичний зручний одяг, просто безсило тулилася до його плеча, відчуваючи, як шалена напруга останніх тижнів повільно залишає її тіло. Вона нарешті могла зробити повний, глибокий вдих і просто видихнути, знаючи, що грандіозна прем'єра позаду, Вільям знешкоджений її друзями, а сама вона перебуває під надійним захистом.

Ен тримав кермо однією рукою, а іншою міцно стискав її долоню, але всередині нього в цей час вирувала справжня, нищівна буря, яку він з останніх сил намагався не випустити назовні. Почута від Лілі правда про те, що цей виродок Вільям підняв руку на його зірочку, змусила кров у його венах буквально закипіти від крижаної люті спадкоємця мафіозного клану. Його пальці на кермі періодично стискалися до білизні суглобів, а в голові вже вибудовувався чіткий, безжальний план нічної розплати, яка чекала на режисера після того, як софіти згасли. Проте зараз, дивлячись на втомлену, тендітну дівчину поруч, Ен розумів, що його гнів не повинен торкнутися її — він мав повністю переключити всю свою увагу, ніжність та турботу на Узі, щоб подарувати їй той самий омріяний спокій.

Коли вони зайшли до просторої, затишної вітальні, Ен м'яко підштовхнув її до величезного дивана, заваленого м'якими подушками, наче намагаючись відгородити її від усього зовнішнього світу цим домашнім затишком. Узі з тихим, полегшеним зітханням опустилася на м'яку тканину, підібгавши під себе ноги, і нарешті відкинула голову на спинку дивана, заплющивши очі.

Ен зупинився поруч, з теплою посмішкою спостерігаючи за своєю втомленою, але такою прекрасною лицаркою. Він підійшов ближче, м'яко прибравши пасмо волосся, що впало їй на обличчя, і тихо запитав:

— Як почувається моя головна зірка? Світло софітів ще не сниться?

Узі ледь помітно посміхнулася, не розплющуючи очей, і потягнулася за однією з подушок, міцно обхопивши її руками. 

— Почуваюся так, наче виграла справжню битву за королівство, про яку ми щойно грали. Все тіло наче ватяне, але… всередині так спокійно, Ене. Я досі не можу повірити, що все закінчилося.

Хлопець присів на краєчок підлокітника, нахиляючись до неї, і його голос став ще м'якшим: 

— Все закінчилося ідеально, зірочко. Ти була неймовірною, і тепер ніхто не посміє стати на твою дорогу. Але зараз тобі потрібні сили. Як щодо легкої вечері? Ти ж майже нічого не їла через це передпрем'єрне хвилювання.

Узі розплющила очі й подивилася на нього своїм фірмовим, трохи хитрим поглядом, у якому знову з'явилися знайомі іскри: 

— Якщо там буде та сама кава з шоколадними тістечками, яку ти обіцяв, то я згодна навіть на королівський бенкет. Тільки давай швидше, бо я засну прямо на цій подушці.

— Слухаюсь, моя королево, — тихо рассміявся Ен, не втримуючись і швидко цілуючи її в кінчик носа. — Я одна нога тут, інша там. Відпочивай.

Він підвівся і на кілька хвилин відійшов на кухню, щоб приготувати їм легку вечерю.

Невдовзі він повернувся, тримаючи в руках тацю з ароматною гарячою кавою, тістечками та шматочками фруктів, щоб символічно відсвяткувати її неймовірний акторський тріумф у колі лише їх двох.

— Ну що, моя офіційна зірочко театру, — з надзвичайно м'якою, теплою посмішкою промовив Ен, сідаючи поруч із нею і ставлячи тацю на журнальний столик. — Тепер ми нарешті самі, і ніхто не завадить мені сказати, наскільки сильно я тобою пишаюся.

Узі втомлено, але так щасливо посміхнулася, підібгавши під себе ноги й приймаючи з його рук теплу склянку. Вони сиділи в напівтемряві, освітлені лише приглушеним світлом торшера, тихо розмовляли про те, як Ноа кумедно зреагував на появу Вільяма за лаштунками, як Лілі блискуче тримала королівську поставу, і як сама Узі ледь не забула вихід через шалене серцебиття. Легкість та затишок огортали їх, наче теплий плед, і Узі дійсно відчувала себе найщасливішою дівчиною у світі, тримаючи Ена за руку.

Проте, коли Узі поставила порожню склянку і збиралася потягнутися за шматочком шоколаду, рукав її вільної кофти злегка задерся до ліктя. Ен, який не зводив із неї очей, миттєво застиг. Його погляд упав на її зап'ястя та відкриту частину передпліччя, де під м'яким жовтим світлом лампи чітко проступили багряно-сині, страшні сліди від чужих грубих пальців. Вчорашній грим більше нічого не приховував.

Атмосфера в кімнаті на мить стала важкою, і Узі, помітивши зміну в його обличчі, спробувала швидко смикнути руку назад і сховати її в рукав, але Ен діяв швидше. Він обережно, але настільки міцно, що не вирватися, перехопив її пальці, повільно піднімаючи її руку вище до світла. Його щелепа напружилася, а в очах на секунду промайнув той самий небезпечний, темний вогонь, від якого у ворогів його родини холонула кров.

— Узі... — його голос провучав напрочуд тихо, майже пошепки, але від цієї крижаної інтонації мурашки побігли по спині. — Що це таке? Звідки ці синяки на твоїй руці?

Узі сглотнула, відчуваючи, як серце знову зрадницьки прискорює хід. Вона не хотіла, щоб він знав, не хотіла руйнувати цей ідеальний вечір розборками. 

— Ене, це просто... я просто незграбно зачепилася за декорації під час репетиції, ти ж знаєш, який там хаос був перед виступом, нічого страшного, воно вже майже не болить, чесно... — почала швидко вигадувати вона, ховаючи погляд.