Глава 18 “Прем’єра”

До початку вистави залишалося рівно десять хвилин. За кулісами панував справжній, концентрований хаос, який зазвичай передує великим театральним прем'єрам. У повітрі стояв стійкий запах лаку для волосся, підігрітого софітами гриму та сухого пилу від старої оксамитової завіси. Студенти-техніки з команди Джесіки з тихим шурхотом перевіряли кріплення декорацій, перегукуючись по раціях, а Кевін, блідий як смерть, бігав від одного актора до іншого, раз у раз повторюючи: “Тільки не забувайте про дихання! Пам’ятайте про дихання!”.

У невеликій гримерці Крісс, Узі та Лілі завершували останні приготування. Атмосфера була напруженою до межі, але між ними відчувався той самий зв'язок, який з'являється лише у людей, що готують велику таємну змову.

Крісс стояв перед великим дзеркалом, затягуючи пасок свого розкішного камзола принца. Попри звичну легковажність, зараз він виглядав напрочуд зосередженим, хоча й намагався розрядити обстановку: 

— Слухайте, якщо я забуду нову репліку у другому акті, просто бий мене мечем, Узі. Глядачі подумають, що це такий глибокий художній хід.

Лілі, яка з неймовірною швидкістю поправляла складну зачіску Узі й закріплювала невидимками важкі сріблясті елементи лицарських обладунків, нервово засміялася: 

— Тільки спробуй забути! Ми цей таємний сценарій ночами вчили не для того, щоб ти імпровізував. Узі, стій рівно, мені треба зафіксувати наплічник.

Узі майже не чула їх. Вона дивилася на своє відображення в дзеркалі. Сріблясті лати лицарки сіли ідеально, підкреслюючи її тонку, але рішучу фігуру. Грим практично повністю приховав блідість після вчорашнього інциденту, а товстий шар професійного тонального крему надійно сховав від чужих очей багряні синці на плечі та зап'ясті. Біль усе ще відзивався тупим ниттям при кожному різкому русі, але зараз дівчина відчувала такий шалений приплив адреналіну, що цей біль здавався чимось далеким і неважливим.

— Усе, готова. Ти виглядаєш неймовірно, — прошепотіла Лілі, кладучи руки їй на плечі. — Наша черга показати, хто тут справжній режисер.

Узі глибоко вдихнула, стиснула бутафорську рукоять меча на поясі й вийшла з гримерки. Разом із Кріссом вони підійшли до краю важкої завіси. До початку залишалося п'ять хвилин. Глядацька зала вже була вщерть заповнена: студенти, викладачі, суворі члени екзаменаційної комісії університету.

Узі обережно відгорнула край темного оксамиту і прильнула до щілини, шукаючи поглядом лише одну-єдину людину. І вона знайшла його миттєво.

Ен сидів у першому ряду, прямо по центру, на найкращому місці. Узі на мить забула, як дихати. Він був одягнений просто карколомно: бездоганний темний класичний костюм, біла сорочка, верхні ґудзики які були звично розстебнуті, додаючи його образу легкого, небезпечного шарму, та ідеально укладене сріблясте волосся. Він виглядав не просто як студент, а як справжній, владний спадкоємець величезної імперії, що прийшов на закритий показ. Його крижаний, зазвичай байдужий до всього світу погляд пом'якшав, коли він дивився на сцену, наче відчуваючи, що вона зараз дивиться на нього. Узі відчула, як її серце затопила шалена, гаряча радість. Уся її невпевненість зникла. Вона гратиме для нього.

Проте радість злегка затьмарилася, коли її погляд перемістився трохи вбік. Через три крісла від Ена, наче у власному кабінеті, зухвало розвалився Вільям. Він закинув ногу на ногу, опустив руку на сусіднє сидіння і тримав на губах ту саму самовпевнену, огидну посмішку. Його обличчя випромінювало абсолютну впевненість у власному тріумфі. Він був переконаний, що зараз побачить приниження Узі за його особистим сценарієм. Він навіть не здогадувався, що петля на його шиї вже затягнута.

Пролунав третій дзвінок. Світло в залі почало повільно згасати. Джесіка за пультом дала команду, і сцену залило м'яким, теплим золотистим світлом. Завіса плавно поповзла вгору.

Вистава розпочалася.

Перші хвилини йшли точно за планом. Узі та Крісс вийшли на сцену, розігруючи початковий діалог. З боку здавалося, що все йде саме так, як писав Вільям: лицарка схиляла голову перед принцом, декорації відповідали заявленим. Вільям у залі задоволено хмикнув, ще глибше вмостившись у кріслі й чекаючи моменту, коли репліки Узі почнуть виставляти її персонажа посміховиськом.

Проте вже на сьомій хвилині вистави ситуація почала змінюватися.

Замість того, щоб вимовити принизливий монолог про власну слабкість перед ворогом, Узі раптом зробила крок вперед, випрямилася, і її голос прозвучав надзвичайно сильно, гордо й чисто: 

— Мій меч не належатиме страху, принце. Я тут не для того, щоб підкорятися темряві, а щоб розвіяти її!

Вільям у залі здригнувся. Його посмішка миттєво згасла. Він подався вперед, мружачись у темряві й намагаючись згадати, чи був такий варіант тексту в чернетках. 

“Ні, це не мій сценарій”, — промайнуло в його голосі. Він подумав, що вони просто забули слова і зараз на ходу намагаються незграбно викрутитися, імпровізуючи, щоб не зганьбитися перед комісією. Його обличчя знову скривилося в глузливій гримасі: “Ну-ну, подивлюся, як ви виплутаєтеся далі”.

Але коли Крісс підхопив діалог абсолютно новою, чітко прописаною і римованою реплікою, яка ідеально доповнювала слова Узі, до Вільяма почало доходити. Це не була імпровізація. Текст був структурованим, професійним і повністю міняв суть вистави. Його сценарій, його “шедевр”, який мав знищити репутацію Узі, був повністю, безжально стертий. Вони переписали сюжет прямо у нього під носом.