Глава 16 “Два дні”

Атмосфера в репетиційній залі нагадувала вулик, що ось-ось вибухне від надлишку енергії. До фінальної вистави залишалося всього два дні, і це відчувалося в кожному подиху, у кожному різкому русі та в тому, як часто Кевін протирав свої окуляри, перечитуючи сценарій. Команда працювала як один злагоджений механізм, де кожен знав своє місце, але загальна напруга все одно давала про себе знати. Кожен із них розумів, скільки зусиль було вкладено в цей проєкт, і право на помилку просто зникло.

Узі стояла посеред сцени, намагаючись зосередитися на своїй репліці, але її постійно відволікав тихий сміх та шурхіт, що долинали із напівтемного кутка зали. Там, за пишними оксамитовими кулісами, де пахло пилом і старою деревиною, Ноа та Меттью мали б перевіряти реквізит. Натомість вони займалися зовсім іншим, повністю ігноруючи загальну метушню.

Ноа тримав у руках бутафорську корону Крісса, крутив її на пальці, наче баскетбольний м'яч, і щось захоплено розповідав, активно жестикулюючи вільною рукою. Його очі горіли азартом. Меттью стояв зовсім поруч — набагато ближче, ніж вимагав робочий простір чи перевірка дерев'яних мечів. Коли Ноа вчергове незграбно змахнув рукою і ледь не впустив крихку корону на підлогу, Меттью блискавично перехопив його зап'ястя. Його великі теплі пальці затрималися на шкірі хлопця трохи довше, ніж потрібно, а на губах з'явилася та сама м'яка, ледь помітна посмішка, яку він адресував лише одній людині в цьому університеті.

— Якщо ти розіб'єш її зараз, Кевін змусить тебе клеїти кожен штучний камінчик вручну. І повір, він вибере найсмердючіший клей, який тільки знайде в каптерці, — тихо промовив Меттью, абсолютно не поспішаючи відпускати руку Ноа.

Ноа на мить застиг, його щоки злегка порозовішали під лампами сцени, але він швидко повернув свою звичну зухвалу впевненість. Замість того щоб відсторонитися, він зробив крок ще ближче, майже впритул, заглядаючи Меттью прямо в очі з викликом:

— О, ну тоді мені точно знадобиться твоя допомога. Ти ж не залишиш мене страждати на самоті в компанії Кевіна й суперклею, Метт?

Меттью лише похитав головою, нарешті повільно випускаючи його руку, але його погляд залишався напрочуд теплим, глибоким і закоханим. Ця маленька, майже інтимна іскра між ними додавала репетиціям особливої, затишної легкості. Це був їхній власний мікросвіт посеред загального хаосу, і цю хімію помічали абсолютно всі навколо, крім, здається, самого Кевіна, який був занадто заглиблений у свої нескінченні режисерські нотатки.

— Так, народ, зібралися! Час піджимає! — раптом гукнув Кевін, різко ляснувши товстою папкою з паперами по коліну, від чого кілька людей здригнулися. — Джесіка, що там із затримкою світла на третьому акті? Нам потрібен ідеальний синій промінь! Крісс, твій вихід на фінальний монолог має бути чітким, без цих твоїх вальяжних прогулянок. Узі, ти готова почати з початку сцени?

Узі кивнула, глибоко вдихнувши повітря, але її увагу раптом прикувала висока постать, що з'явилася у важких дверях зали. Ен. Останнім часом він усе частіше приходив на їхні репетиції, і що найголовніше — він більше не намагався триматися осторонь, ховатися в тіні дальніх рядів чи вдавати, що вони з Узі просто випадкові знайомі по навчанню. Його присутність тепер була відчутною, вагомою, а наміри — абсолютно очевидними для кожного, хто мав очі.

Він пройшов через усю залу з тією самою незрівнянною впевненістю у поставі, яка так сильно, до метеликів у животі, заворожувала Узі. Погляди викладачів, які зрідка зазирали перевірити порядок, чи інших студентів, що шушукалися під стінами, його взагалі не хвилювали. Він дивився тільки на неї. Ен підійшов прямо до сцени, невимушено сперся ліктями на дерев'яні підмостки й відкрито, з неймовірною, майже відчутною фізично ніжністю подивився на дівчину.

— Привіт, зірочко, — голосно сказав він, так, щоб його голос точно почули в кожному кутку репетиційної зали. На його обличчі засяяла та сама задоволена посмішка, яка завжди змушувала серце Узі пропускати удар, а потім битися у шаленому темпі.

Узі відчула, як до щок моментально підливає густий жар. Вона спробувала зробити серйозне обличчя, але виходило погано. Позаду, як і очікувалося, почулося тихе, переможне хихикання Лілі, яка обожнювала такі моменти.

— Ене, взагалі-то у нас зараз серйозний загальний прогін вистави, — спробувала суворо і по-діловому сказати Узі, схрестивши руки на грудях. Але її голос зрадницьки пом'якшав на останніх словах, видаючи її з потрохами.

— Я знаю, чудово знаю. Саме тому я тут — щоб особисто підтримати свою головну акторку і переконатися, що її ніхто не відволікає, — невимушено відповів він, весело підморгнувши їй і навіть не думаючи йти.

У цей момент на сцену вийшов Крісс, поправляючи свій театральний плащ. За сценарієм головної романтичної сцени, де він грав благородного принца, він мав підійти до Узі, опуститися на одне коліно, взяти її за руку і повільно схилитися для фінального поцілунку (який вони, звісно, на репетиціях лише імітували, повертаючи голови під потрібним кутом до глядача). Але варто було Кріссу зробити перший крок у бік дівчини, як невимушена атмосфера в залі миттєво змінилася. Вона стала майже електричною.

Погляд Ена миттєво звузився. Вся його розслабленість і веселість випарувалися за секунду, поступаючись місцем щирій, яскравій, хоч і трохи демонстративній ревності. Він не став мовчати чи дипломатично чекати в стороні. Ен випрямився на повний зріст, зробив широкий крок ближче до Крісса, який опинився на самому краю сцени, і, склавши руки на грудях, з небезпечним прищуром подивився на “принца”.