Глава 5 “Твій світ”

Після втечі з університету вони опинилися в маленько у парку біля набережної. Сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи все в золотаво-рожевий колір. Узі сиділа на лавці, відновлюючи подих після сміху, а Ен стояв поруч, спираючись на спинку лавки, і дивився на неї з теплою усмішкою. 

    Вона в цей момент була настільки живою, щасливою, начебто їй подарили цілий світ в ладонях, а не зірвали тренування до виступу. Ен в цей момент зловив себе на думку, що він хоче таке робити їй завжди, щоб вона була щаслива, ні за що не хвилювалась, і просто безтурботно жила. 

    Коли Узі відновила свій подих і заспокоїлась від сміху, вона подивилась на Ена і подивилась в його золоті очі. В них було так багато ніжності і чогось ще такого таємничого, що його очі прям тянули до себе, щоб в них загубитись і не хотіти знайти вихід.

    Ця тишина стала такой комфортной, що могла розказати більше ніж прості слова.

— Знаєш, — почав він трохи ніяково, переводячи погляд на захід сонця, — я сьогодні... ну, зіпсував тобі репетицію. Можна мені якось це виправити?

     Узі підняла на нього погляд, і трішки здивувалась, чого він думає, що він зіпсував її?
— Ти серйозно питаєш? Ти мене врятував від цього кошмару.

— Ну, тоді дозволь продовжити порятунок, — він ніяково почухав потилицю, що виглядало дуже мило для такого високого хлопця. — Приходь до мене в гості. Завтра. Або сьогодні. Або коли захочеш.Просто... ну, посидимо, поговоримо, допоможу тобі з репліками, якщо хочеш. Ти ж казала, що вони дурні. А в мене вдома тихо, ніхто не заважає. Я допоможу тобі з цими... дурацкими репліками. Разом посміємся над Вільямовою "творчістю".

     Узі замислилася. Вона ніколи не була в гостях у хлопців. Взагалі. Це було за межами її зони комфорту. Але поруч з Еном ці межі чомусь розсувалися самі собою.

— Добре, тоді я думаю, що прийду в гості, тільки з тебе смаколики! — відповіла Узі і всміхнулась Ену, що в того, бідненького, треба пульс перевіряти від щастя.
  — Прекрасно! Тоді я тебе заберу вечерком і завезу до себе.

Вечером, Ен як сказав, що приїде за нею, так і зробив. Чорт, вона ще не привикла що в нього все дороге і важкий люкс. 

 Чорна машина седаном, в салоні аромат дорогої шкіри, і сам Ен. Він кермував машиною професіонально і легко, начебто народився для цього, плавні повороти, їхав так легко, і говорив з Узі, це так прикольно, вот би він міг возити її на заняття, руки йому цілувала.
    Коли вони приїхали до квартири Ена, треба було підніматись на ліфті, Узі здивувалась, що Ен живе на 17-ому поверсі, з чого Ен трішки посміявся, таку реакцію він і очікував від Узі, і коли вони зайшли в його квартиру..
  …Йобаний рот.. Та він живе як мільярдер! 

   Панорамні вікна які показують краєвид на ціле місто як на ладонях, високі стелі, картини відомих художників, якісні меблі з дерева і тканин, камін у прихожій кімнаті біля крісел. Квартира простора, але водночас затишна. Та тут напевне ціла її почка та й більше. 

— Тут... затишно, — здивовано сказала Узі, роззираючись.

— А ти думала, у мене всюди зброя валяється? — Ен засміявся, але в його очах майнула тінь. — Ні, це мій особистий простір. Тут я просто Ен.

 Вони просиділи на кухні майже дві години. Ен зварив їй каву, і вона була , дістав печиво, і вони говорили про все на світі. Про університет, про дивних викладачів, про те, чому люди бояться клоунів. А потім він дістав сценарій.

— Давай, — сказав він, сідаючи навпроти. — Читай свої репліки. А я буду принцом.

— Ти? — Узі фиркнула. — Ти навіть не вмієш грати.

— Зате я вмію дивитися на тебе з ніжністю, — він скорчив таку смішну гримасу, що вона засміялася вголос.

Вони почали читати. Спочатку все йшло нормально, але чим далі, тим важче їм було зберігати серйозність. Коли вона мала сказати «Моє серце належить тобі, мій принце», Ен раптом вирячив очі і прошепотів:

— Боже, який же це жах.

— Правда? — Узі мало не впала з дивана від сміху. — Я теж не можу це серйозно вимовити!

— Ану дай сюди, — він вихопив сценарій і почав читати вголос, пародіюючи пафосного актора. — О, моя лицарко, твої очі — як дві зірки, що впали з неба!

— Припини! — кричала Узі, заливаючись сміхом. — Я цього не вивчу!

— А ти і не вчи, — раптом серйозніше сказав Ен, відкладаючи сценарій. — Просто грай. Не для них. Для себе. Ти ж акторка, так? Ось і будь акторкою. А вони... — він махнув рукою кудись у бік. — Вони просто глядачі. Їхня думка нічого не варта.

Узі завмерла, дивлячись на нього. Він говорив це так просто, так впевнено, наче дійсно вірив у неї. І чомусь від цих слів у неї в грудях стало тепло. Узі давно так не сміялась — щиро, до болю в животі, до сліз на очах.

Ен за такий короткий час став їй таким рідним, комфортним для любого спілкування, абсолютно про все. Невже настільки швидко можно найти таку рідну людину і так сильно їй довіряти? Інші би ще рік не змогли довіряти один одному, і Узі теж. Вона зі своєю компанією мали довгий шлях до дружби, звикали до характерів, уподобань, що вони всі різні, особливо Узі не могла звикнути до Кевіна і Джесіки, бо вони абсолютно рідко розмовляють і щось про себе розповідають, то спочатку було реально важко порозумітись між собою і даже сварились. А вот з Лілі і Крісс швидко знайшла спільну мову, бо вони були такими самими як і вона. А вот з Еном.. вона хотіла довіряти Ену, чому її так сильно тягне до нього, як до магніта? Напевне тут даже немає правильної відповіді, або вона ще його не знайшла, але з часом знайде.