2.2

— Та скільки можна?! — я схопилася на ноги й не стримала емоцій. — Це ти мене нацьковуєш! Я не дурна, припини.

Саламандра теж розлютилася й стала різко збільшувалася в розмірах, від чого мене, навпаки, охопила слабкість. Ще й знудило. Ноги підкосилися, і я виснажено звалилася на траву й полетіла кудись у темряву…

— Тихо, не бійся, — чийсь лагідний м’який голос увірвався до моєї свідомості. — Уже все добре.

Повільно розплющила очі й побачила поруч із собою дивне біле сяйво. Я не відразу зрозуміла, що це світло йде від долоні, а збагнула лише тоді, коли по щоці обережно провели рукою.

— Не можна грати з темрявою! — невдоволено промовив той приємний голос і тихо додав: — Ще трохи — і ти б вигоріла.

Лише зараз усвідомила, що лежу на колінах незнайомого чоловіка. Ми на подвір’ї пансіону біля того самого дерева, де я знепритомніла.

— Підводьтеся, але повільно, — мені допомогли сісти, а потім і підвестися, адже мене підтримували за спину та руки. — Як ви почуваєтеся?

Я прислухалася до себе. Дивно, але колишньої слабкості не було. Навпаки, ніби прокинулася сила. Зацікавлено поглянула на непроханого гостя. Це, напевно, уперше за мої дванадцять років хтось звертається до мене на «ви»! До безправної кріпачки!

У незнайомця була дуже незвична зовнішність. Молодий, худорлявий, але жилавий чоловік. По-літньому легко вдягнений як на нинішню пору року: строгий невибагливий крій темно-синього кунтуша з відрізною приталеною спинкою та малими зборками. Дивні рукави з прорізом, які чомусь просто звисають. Зверху — світлий жупан із легкої, незвичної для мене тканини.

Я ще ніколи не бачила таких приємних на дотик тканин. Пан Венський також носив жупан, але той геть відрізнявся від убрання цього чоловіка. І чомусь згадалося, як часто серед селян можна було почути приказку: «Убрався в жупан, гадає, що пан», хоча ніхто не наважувався сказати це в очі самому пану.

Але найбільше мою увагу привернуло волосся. Воно було довге, чорне та зібране в низький хвіст. Ніколи раніше я не бачила в чоловіків такого довгого волосся.

— Слуги Рангора небезпечні. Їх не треба слухати і поготів потурати їм. Інакше вони використають це проти тебе. Однак я здивований, маленька панночко: ви не піддалися його магії, саме тому він присмоктався до вашої сили.

— Я не панночка… — зовсім тихо прошепотіла я й опустила погляд на свої брудні черевички. — І не знала, що Вогник — це слуга Рангора.

— Панночко! — не погодився чоловік. — Адже переді мною чарівниця.

Він широко усміхнувся, а я вперше промовчала, бо не знала, що сказати. Хто цей чоловік? І що зі мною тепер буде? Він розкрив мою таємницю.

— Давно чорне полум’я до вас звернулося?

Чорне?

— Понад рік тому…

— Сильна чарівниця, — він зміряв мене поглядом своїх незвичних жовтих, бурштинових очей. — Чому ви тут? Це не місце для дівчинки з такими здібностями. Потрібно обрати шлях, інакше цим скористаються інші слуги Рангора, адже вони полюбляють переманювати на свій бік неініційованих чарівників.

Чоловік казав зовсім незрозумілі для мене речі, але чомусь мені хотілося його слухати.

— Я не можу бути чарівницею, — пригнічено похитала головою у відповідь, бо пам'ятала усім відомі правила. — Чарівниками народжуються!

— Нісенітниця! — відмахнувся незнайомець. — Вигадка чистокровних магів, щоб не було змішування крові. Зате потім маємо темних незареєстрованих чарівників!

— Я справді не можу… — мій голос здригнувся.

Я не знала, що зі мною зроблять, коли дізнаються про силу. Та ще й про зв’язок із темним богом!

— Ходімо! — зненацька сказав чоловік і простягнув мені долоню. — Треба поговорити з настоятелькою. Чарівниці не місце тут!

— Ні! — злякано вигукнула я й різко відсмикнула руку. — Не кажіть! Ніхто не повинен знати, адже я, моє життя… я все одно не можу покинути пансіон без дозволу пана Венського!

Промовила це на одному подиху й завмерла. Однак тоді я ще не знала, що зустріч із цим чоловіком повністю змінить моє життя, відкриє зовсім нові й дивовижні можливості. Маги — недоторканні, магам можна все, і маг — завжди вільна людина.

Тоді мені важко було повірити в усе це, здавалося, хтось вибив ґрунт з-під ніг. Позбавив рівноваги. За законом я мала право отримати вільну від самого короля, щоб вирушити до школи магії.

Цього дня чоловік відправив листа до палацу. Відповідь прийшла за тиждень. Мені належало з’явитися до осені в чарівницьку школу у стольному місті. Тому з важливою королівською грамотою про волю я поїхала на літо додому. Той загадковий гість пансіону подбав навіть про мій від’їзд. Найняв для вчорашньої кріпачки віз із кіньми та хвацьким фірманом.

Минуло майже п’ять років, як я не бачила рідних. Весь цей час мені було заборонено залишати стіни пансіону. Гортил зустрів колишню безправну кріпачку вогкою та сирою погодою. Я вийшла з теплого воза ще на світанку і тепер йшла знайомими вуличками, щільно загорнута у вовняну накидку. На вустах сумна усмішка. Десь у глибині душі мені хотілося зустрітися не тільки з рідними, а й з тим, хто позбавив мене щастя. З тим, через кого мені доводилося терпіти знущання панни Олісії.