Розділ 8

- Ти й справді зможеш мені допомогти? - я зазирнула в очі Ноа.

Ми сиділи за сніданком у них удома. Тітонька Джейн метушилася на кухні, час від часу підкладаючи нам гарячих ароматних млинців. Сама ж старенька відмовлялася присісти. Виправдовувалася тим, що вже встигла поїсти, а тепер їй треба поспішати, адже до відкриття магазину лишалися лічені хвилини.

Ноа похмуро кивнув, дивлячись у свою тарілку. На розмови про мій від'їзд він реагував гостро. Так, ніби ми були давно знайомі, а не побачилися лише вчора.

Після сніданку тітонька Джейн втекла в магазин, відмовившись від моєї допомоги, а ми з Ноа вирушили до його гаража.

Там хлопець скинув із себе футболку і, продовжуючи бентежити мене своїм напіводягненим виглядом, витяг з вузького приміщення важкий мотоцикл лише на руках. Поки Ноа повернувся в гараж, підшукуючи якісь необхідні інструменти, я знайшла чисту ганчірочку і почала протирати неабияк запилену річ.

Час від часу ми перекидалися нічим не значущими фразами, але кожен думав про щось своє. Дружня розмова зовсім не клеїлася, незважаючи на те, що ще вночі нас просто неможливо було заткнути.

Я присіла на камінь, що лежав поряд з гаражем, і крадькома розглядала гарного хлопця. Все намагалася зрозуміти, чому мене так тягне до нього з невідомою силою. Так, він безперечно був привабливий (набагато красивіший за всіх тих, кого я знала раніше), цікавий (ми могли говорити практично на будь-які теми) і сильний (ось воно, підтвердження – його важкий мотоцикл, що лежить на галявині), але ж це зовсім не привід так захопитися малознайомим хлопцем.

- Ноа, привіт! – привіталися хлопці, що виникли поруч з нами. Усі троє також були непогані собою, але, звичайно, незрівнянно гірші ніж той, про якого я зараз думала.

Витерши брудні руки об штани, господар мотоцикла підійшов привітатись із друзями. Ті кидали на мене зацікавлені погляди, але підійти ближче не наважувалися. Рівно до того моменту, поки один з них, Лукас, не відкликав Ноа поспілкуватися трохи на відстані.

До мене тут же підскочив другий з трійки (останній розсудливо залишився на тому ж місці, де й був).

- Привіт, я Кіт! Як справи? – люб'язно привітався він.

Але я не встигла нічого навіть відповісти, як між нами, ніби захищаючи мене від цього Кіта, виник Ноа. Хлопець подивився владним застережливим поглядом прямо в очі своєму другові, і Кіт якось знітився та тут же пробурмотів щось про те, що їм уже всім треба бігти.

Через пару секунд трійка, що щойно тільки підійшла, й дійсно зникла.

Я здивовано глянула на Ноа і встигла помітити у його очах цілу бурю емоцій. Невже цей красень мене приревнував?

Ми пробули біля мотоцикла до обіду. Після якого Ноа запропонував мені прогулятися до озера, де я колись прийшла до тями. Я, до речі, досі так і не дізналася, хто мене витягнув звідти і кому за це треба подякувати, але з Ноа я таких розмов не заводила. Звідки хлопець міг це знати?

***

Крапельки води, виблискуючи на сонці, стікали по атлетично складеному тілу хлопця, коли він виходив з прохолодної вологи гірської сльози. Я крадькома ковтнула і квапливо відвернулася. Не треба мені на чужого хлопця задивлятися. Тим більше, що я тут не збираюся затримуватися.

Мені стало легше, коли красень одягнувся, і ми з ним повернулися до гаража. Там уже він футболку знімати не став, а сів просто на землю, відкручуючи якісь гайки.

Увечері знову були танці, на яких Ноа не відходив від мене.