Розділ 4

- Цікаво, де ж він подівся... - задумливо промовила старенька, коли спустилася з другого поверху.

Я розсудливо залишилася внизу. Вирішила не діставати незнайому людину тим, що буду ще непроханим гостем у її домі.

На той час, як тітонька Джейн з'явилася у дверях свого двоповерхового сільського особнячка, я вже цілком заспокоїлася і навіть привела себе до ладу. Ну, хоч би настільки, наскільки це було можливо.

- Гаразд, зачекаємо на нього. Він уже вдома мав би бути. Бешкетник мій ще сьогодні не обідав. Може, десь у друзів і встиг перехопити шматок зранку, але обідати зазвичай приходить. Стривай, - вона повернулася до мене. Всі роздуми ніби вітром здуло з її зморшкуватого обличчя, - адже ти теж голодна. Ходімо, нагодую.

Я почала відмовлятися, але мій голодний шлунок зрадливо забурчав, розкриваючи брехню своєї володарки.

Я піднялася за жінкою на другий поверх, де виявилася затишна невелика квартирка, що складалася з кухоньки, зали та ще двох кімнаток, у яких, наскільки я зрозуміла, жила сама бабуся зі своїм онуком.

Про те, де батьки хлопчика я розпитувати не стала. Навіщо бередити старі рани доброзичливої жінки?

Але тітонька Джейн, побачивши мій погляд, засмутилася і обмовилася, що її син з невісткою зникли на полюванні. Я здивувалася тому, що молода жінка так само, як і її чоловік, мала потяг до звіроловства, але нічого дізнаватися не захотіла. Зрештою мають же люди якісь дивні хобі. Ось господиня мого улюбленого шпіца Дона теж відрізнялася своїми дивацтвами - вона колекціонувала нашийники та поводки для свого вихованця. У неї їх було... навіть не порахувати, на будь-який випадок – і парадно-вихідні, і прогулянкові, і для купання, і для походу до грумера, і ще безліч різних за видом та формою.

На щастя, старенька досить скоро переключилася на розмову про свого улюбленого онука. Вона розповідала з таким захопленням, що вже до кінця обіду я заочно полюбила маленького негідника, як ласкаво називала його старенька.

Після їжі я зголосилася допомогти тітоньці Джейн із посудом, а потім і в магазині. Потрібно було мені якось допомогти старенькій і відплатити за її доброту!

Ми з нею захопилися перестановкою у підсобному приміщенні настільки, що навіть не помітили, як встиг пообідати її онук. Тільки гучний вигук про те, що він буде пізніше, сповістив нас, що хлопець уже встиг поїсти і швидко втік до друзів.

За розповідями тітоньки Джейн я зрозуміла, що її онук був досить молодим. Про себе подумала, що в п'ятнадцять років хлопчику явно не хотілося б весь цей чудовий день провести під замком.

Але я швидко забула про онука тітоньки Джейн, тільки-но вона вручила мені чергову коробочку, яку потрібно було протерти від пилу.

- Люба моя, здається, тобі доведеться у нас переночувати, - стурбовано промовила тітонька Джейн, вийшовши з підсобки і визирнувши у вікно. – Там уже густо стемніло.

Цілком не віриться, що ми тут провели весь день. Бабуся так захопливо розповідала про свою молодість, що змусила мене забути про те, навіщо я взагалі повернулася до неї. За розмовами ми розібрали і вимили всі полиці, а також встигли протерти підлогу та викинути сміття зі всіх задніх приміщень.

Почувши слова тітоньки Джейн, я розгубилася. Залишатися на ніч у незнайомому селищі я зовсім не збиралася. Але виїхати звідси я також не могла. Крім того, я дуже хотіла б помитися - адже тепер крім спочатку запорошеної сукні до мене додалася несвіжість тіла, отримана після проведення такого ретельного прибирання.

- Нічого не вдієш, дитинко, - похитала головою старенька. - Бачиш, бешкетник мій досі не повернувся. А вночі одну я тебе не відпущу. До найближчого поселення ми досить далеко. Та й воно таке ж маленьке, як і наше. Ходімо я тобі наш душ краще покажу. А переодягнутися... - вона зашурхотіла чимось, - от візьми. Це нова сукня. Один розмір залишився. Найменший. У нас у селі ця сукня нікому не підійшла, а тобі якраз буде, - жінка простягла мені пакет із одягом. - Ходімо, ходімо.

Так я вдруге опинилася на верхньому поверсі, де жила тітонька Джейн зі своїм онуком. Я швидко викупалася і одяглася в подаровану мені ніжно-оранжеву сукню.

Як би я не соромилася, бабуся вмовила мене на легку вечерю. Під час якої ми з нею й далі мило спілкувалися.

Розмовляти з цією цікавою жінкою мені було дуже приємно. Я ніби спілкувалася з кимось зі своєї родини, якої в мене ніколи не було. Я виросла в дитбудинку і про те, що таке близькі та рідні знала лише на словах.

Зараз я ніби відчула це насправді. І таким чудовим було це відчуття, що мені в голову вперше закралася крамольна думка про те, щоб тут залишитися. У великому місті, звідки я приїхала, на мене ніхто не чекав. Крім маленького шпіца, звичайно. Він напевно пам'ятав про мене і, можливо, навіть нудьгував.

Прямо всередині нашого спілкування на вулиці раптом зазвучала ритмічна музика.

- О, молодь знову танці влаштовує, - усміхнулася старенька. - Іди і ти розвійся, - вона підштовхнула мене до дверей. Нічого страшного там нема. Хлопці та дівчата усі доброзичливі. Ніхто тебе не скривдить.

Мені страшенно хотілося подивитися на цих розхвалених хлопців та дівчат хоч одним оком, але все ж таки я відчувала якусь незручність. Адже я тут зовсім нікого не знала.

- Ну, хоч визирни з дверей, - змовницьки зашепотіла мені тітонька Джейн, наче прочитала мої думки, і підморгнула. – Вони будуть на галявині перед нашим будинком. Там є місце, де можна потанцювати. І колонки під навісом улітку завжди стоять. Іди-іди, - так само активно, як зазивала мене на другий поверх, тепер бабуся випихала мене звідси.

«Тільки одним оком погляну,» – подумала я та вийшла з дому.

Позаду будинку на величезному майданчику, вимощеному плитами, вже танцювали всі охочі - переважно дівчата мого віку і трохи молодші або старші. Хлопці ж, як це буває скрізь, стояли по краях і щось обговорювали. З освітлення був лише один спрямований кудись убік прожектор. А під навісом й справді стояли дві великі колонки, біля яких стояла трійка хлопців і також крутилося одне білобрисе дівчисько. Ще один хлопець сидів на колонці. Саме біля нього і звивалася та ефектна білявка.