Розділ 16

Будинок Лазаренка. 23:37

- Це тут? – Діана схвильовано дивилася крізь затемнене скло на багатоповерховий будинок, долоні трохи спітніли.

- Будинок в якому живе Дамір Лазаренко прямо перед вами. Сподіваюся ви знаєте номер квартири, тому що тут я вам не помічник. Але якщо потрібно можу дізнатися, - спокійно вимовив Володимир.

- Думаю я впораюся сама. Дякую, що привіз.

- Це моя робота, я лише виконую свої обов’язки, - потиснув плечами він.

Діана вагаючись відкрила двері, але виходити не поспішала. Вона повернула обличчя і поглянула на Вову.

- Ми так швидко дісталися до його будинку. Я думала, що шлях триватиме набагато довше, - нервово подала вона голос.

- Майже пів години шляху. Доволі довго, - посміхнувся Вова.

- І справді, - теж всміхнулася Діана.

Перед тим, як вона покинула салон, Володимир не втримався і задав одне питання:

- Діано.

- Що таке?

- Яким чином ви пов’язані з цією людиною? Я знаю, що повинен відговорити вас, але не маю на це ніякого права. Думаю, вашій матері не слід знати де ви знаходитесь.

Декілька секунд дівчина просто вивчала його обличчя, після чого відповіла:

- Моя мати ще та колючка в пальці. Але ти абсолютно правий, їй не варто знати де я. Тому моя поїздка залишиться нашою таємницею.

Вова згідно хитнув головою. Діана знала, що йому можна довіряти. Раз її батько обрав його – значить він щось бачив у Володимирі таке, чого не помічали інші. В будь-якому випадку, щоб там не сталося, Володимир забере таємницю з собою в могилу.

- Мені дочекатися вас? – запитав.

- Ні, на сьогодні ти вільний. Можеш відпочивати. І Вово?

- Так.

- Можливо, я і Дамір… - Діана всміхнулася. – Сподіваюся, що все буде чудово.

- Ви закохалися, - білозубо всміхнувся він.

- По самі вуха, - збрехала вона.

- Життя без кохання не має яскравих відтінків, тому я бажаю вам двом всього найкращого. Але будьте обережною, Дамір вовк в овечій шкірі. Підкрадеться непомітно – вкусить несподівано.

- І боляче.

- Саме так. Ви все чудово розумієте.

Провівши поглядом чорний автомобіль Володимира, Діана розвернулася обличчям до вхідних дверей і набравшись сміливості зробила перший крок в напрямку сходів. Через велике скло виднівся просторий хол з яскравим освітленням. В середині спокійною ходою розгулювали люди в чорних костюмах (напевне то була охорона). Діана нарахувала чотирьох чоловіків, принаймні то були ті хто потрапив в її поле зору. Скляні двері в коричневому обрамленні кликали її в невідомість.

Перша сходинка… Друга…. Четверта… І остання шоста.

Пальці руки зімкнулися на дверній ручці, Діана потягла двері на себе і розчаровано видихнула. Лише через дві секунди їй дійшло, що штовхати потрібно від себе, а не навпаки. Щойно Діана переступила поріг, як семеро чоловіків відразу ж звернули на неї увагу.

Семеро, не чотири, як вона спершу порахувала. Ще троє сиділи на шкіряних чорних диванах і задумливо дивилися перед собою, але так було рівно до тих пір, доки в хол не потрапила вона.

- Чим можу допомогти? – грізно запитав один із чоловіків і повагом попрямував до неї, з кожним кроком наближаючись все ближче.

- Доброго вечора, - тонким, надламаним голосом видала Діана, намагаючись приховати стійке хвилювання. – Я прийшла до Даміра Лазаренко. Але я не знаю в якій квартирі він проживає. Ви не допоможете мені з цим питанням? – невинно закліпала очима вона.

Здоровенний, немов скала чоловік був незворушним. Ні один мускул на його обличчі не смикнувся. В якусь мить Діані в голову прийшла дурна думка: «Схоже звабити такого буйвола вкрай важко. Всі чоловіки падкі на жіночі чари, але точно не цей богатир».

Богатир дві секунди свердлив Діану свинцевим поглядом, після чого куточок його губи смикнувся в гордовитій посмішці.

- Дамір зараз відсутній. Невідомо коли він повернеться красуне, тому раджу прийти іншим разом, - сталевим тоном мовив він.

Діана видала нервовий смішок.

- Але мені потрібно зараз. Краще запропонуйте мені почекати вашого боса в холі, а ще краще запропонуйте чашку кави, або гарячого какао. Та що там, - відмахнулася вона, - від чайку я також не відмовлюся, але тільки з печивом, і щоб в ньому були шоколадні крихти.

Ще один із широкоплечих охоронців почав наближатися до них, тому Діана помітивши його, лячно відступила на крок. Але далеко їй відскочити не вдалося: вона врізалася спиною в якусь сталеву перешкоду і стрімко обернулася. Рука ще одного охоронця лягла їй на плече. Діана наморщилася, його долоня важила напевне центнер.

- Кудись зібралася? – прогудів він.

Краєм ока Діана помітила, що це був один із трійки, котрий сидів на дивані.

- Я… - подих збився, здавалося в холі стало на декілька градусів холодніше. – Мені просто потрібен Дамір. Будь ласка, я вас дуже прошу. Він єдиний хто може мені допомогти. У мене більше не має до кого звернутися. Дозвольте дочекатися його.