Розділ 15

Розсип зіркових діамантів в чорніючих небесах, приковув погляди романтиків, а ще погляд Діани, котрій зорі нагадували сльози, що котилися по її щоках.

- Якщо помітиш на небесному схилі саму велику сяючу зірку, то знай доню, що то цар Сіріус, - вказуючи пальцем вгору, серйозно говорив тато.

- А що, більшої зірки від Сіріуса не існує?

- В нічному небі є тільки один гідний правитель, всі інші лише частинка їхнього світу. Коли підростеш - ти все добре зрозумієш донечко.

Діані було лише чотири роки, коли батько почав дарувати їй знання астрономії. Спогади самі по собі увірвалися в її свідомість непрошеними гостями. Ті самі миті дитинства, котрі вони з татом провели разом, назавжди закарбувалися в пам’яті Діани. Тепер вони віддавали страшенним болем у серці і не давали змоги зосередитись на тому, щоб жити далі.

Батька більше немає, але душа Діани ніяк не бажала заспокоїтись. Кожного разу думаючи про найдорожчу в світі людину, перед її очима розгорталася невидима пастка в котру вона сама того не розуміючи, йшла добровільно.

Віктора Панова вбили пострілом зі зброї. Діана напружено вдихнула вечірнє повітря і склала руки на грудях. Саме так вона й повинна вчинити із тим дияволом, котрий не побоявся зробити такий страшний крок, і приставити пістолет до голови її батька.

- Діано, куди ти втекла? - почулося занепокоєне за спиною. Діана зрозуміла, що сестра можливо бігла до неї, на це вказував її подих.

Алексі наздогнала сестру на вулиці за ворітьми, і зупинившись поряд, стурбовано обійняла Діану.

- Я більше не хочу грати в ігри нашої матері. Від тепер я буду діяти сама по собі, - Діана вивільнилася з обіймів старшої сестри і потерла долонями власні щоки, заспокоюючись.

- Діяти сама по собі? - незрозуміло вигнула ідеальну брову Алексі. - Про що ти говориш?

Діана гірко посміхнулася.

- Якщо скажу, ти все рівно не повіриш. Тому я не збираюся гаяти час на роз'яснення для тебе. Вибач Алексі.

- Ти знаєш, що можеш мені довіряти. Ми сестри, а не чужі люди.

Діана зітхнула і косо поглянула на сестру, а на її обличчі розквітла не зовсім привітна посмішка.

- Є речі про які краще мовчати. Не хочу щоб ти подумала, що я здуріла. А ще я не хочу, щоб ти почала відмовляти мене від ідеї, котру я хотіла втілити в життя вже дуже давно. 

- Сестринські вузи, довіра, дружба - це дуже важливо. Раніше ми були відвертими, але після смерті батька, ти геть зовсім змінилася, - Алексі невдоволено смикнула підборіддям. - Хоча... Ми обоє змінилися, - закінчила зовсім тихо вона.

Діана зрозуміла, що сестра сердиться. Сварка з Алексі (єдиною людиною, котра в будь-якому випадку стане на захист молодшої сестри), була для Діани вкрай недоречною, тому щоб не загострювати ситуацію, вона вирішила припинити їхню розмову просто тут і зараз.

- Алексі, я повинна йти.

- Куди це? - здивувалася вона. - В яку сторону світу ти зібралася помандрувати сестро? Негайно повертайся на вечірку, і годі маятися дурнею. Впевнена, що мама шкодує про свої дії. Ходімо.

Діана негативно смикнула головою. Відступила на один крок.

- Ні Алексі, я не повернусь.

- Ну що ти таке говориш? Куди ти підеш? Артур у нас. Таміла? Ставлю під сумнів цю ідею. Тобі немає куди йти Діано.

- Алексі, я повернуся лише тоді, коли сама цього захочу. Ніхто не зможе переконати мене повернутися на ту кляту вечірку з її лицемірами та блакитною кров'ю в жилах.

Алексі вимушено усміхнулася.

- Ти так схожа на нашого батька... Навіть більше ніж можна було б уявити. На відміну від тебе, мені не дісталась жодна з рис його характеру.

Діана мовчки прочистила горло. Нагадування про схожість з татом викликали нову хвилю сліз. Набравши повітря в легені, котрі тепер були стиснуті болючим спазмом, Діана наморщила обличчя так, ніби дольку лимону проковтнула.

Діставши мобільний вона поглянула на годинник. Час не мав значення, а от автомобіль Володимира, що був припаркований у дворі, привернув її увагу.

- Хіба мати не відпустила водіїв по домівках? - з сумнівом запитала у Алексі Діана.

Сестра іронічно підняла брови.

- Не дивно, якщо вона просто забула їх відпустити, - потиснула плечами Алексі.

Діана згідно кивнула.

- Це добре, тому що мені не доведеться викликати таксі і платити гроші.

- І все-таки… Куди ти поїдеш? Будеш всю ніч гуляти по пристані? Дивитися на нічні води Дніпра? – Алексі зробила останню спробу хоча б щось витягти з сестри.

- Води Дніпра... - Діана глузливо посміхнулася. – Так, це саме те, що мені потрібно. Дякую за підказку.

- А якщо серйозно? Я хвилююся за тебе. Май хоч трохи совісті Діано. Ніхто не повинен робити так, як ти.

- Зі мною все буде гаразд, - усміхнулася вона.

Обійнявши Алексі на прощання, Діана швидким кроком підійшла до автомобіля, відкрила двері та сіла на переднє сидіння. Водій грав на смартфоні в якусь гру.

- Доброго вечора Вово.

- І вам доброго вечора Діано Вікторівно, - він швидко випрямився на сидінні і прибрав телефон з поля зору.

Помітивши, як телефон Володимира швидко зникає до бардачка, Діана посміхнулася. Як же цікаво спостерігати за власним персоналом, коли застукаєш їх зненацька.

Володимир Агапов працював у родині Панових від самого початку. Батько особисто найняв цю людину в якості водія для себе, тому що рівень довіри в нього до Володимира був неймовірно високий, навіть можна сказати максимальний. Вова ніколи не підводив та старанно виконував будь-які доручення. Як любив говорити Віктор: «Я б довірив Вовці не тільки своє життя, а ще й життя своїх доньок».

За всі роки, що Володимир працював у них, Діана дуже сильно звикла до нього. Він став свого роду рідним братом, охоронцем, хорошою точкою опори. Після страшної події стосовно тата, Вова намагався бути поряд, щоб дати свою підтримку так часто, як тільки міг. А ще Діана добре знала, що подобається йому. Його симпатія до неї завжди забавляла дівчину, але атлетичний красень ніколи не намагався перетнути риску дозволеного.