Розділ 14

Незважаючи на височезні підбори, Діана спритною ланню вискочила з саду на доріжку. Голос Лариси звучав зовсім поряд – жінка була розлюченою.

- На мою вечірку вхід тільки по запрошеннях. Ти не маєш права тут знаходитись.

Діана стрімко зупинилася, розчаровано поглянувши на непрошеного гостя. Максим Вдовиченко – заклятий мамин ворог. Єдине, що Лариса відчувала до цієї людини – це цілковита неприязнь. Власник компанії «Арен», специфікою якої було виготовлення та поставка меблів, мав напрочуд погану репутацію, особливо коли в справу задіяні алкогольні напої. Максим поводив себе не стримано і неадекватно, за що його і не бажали бачити на святах.

- Прокляття, - зовсім тихо видихнула Діана, вона дійсно сподівалася, що гостем виявиться Дамір.

Позаду відкашлялись і дівчина обернулася. Артур стояв напроти неї та чухав потилицю.

- Може він ще з’явиться, - із якимось неймовірним полегшенням вимовив товариш.

Закотивши очі під лоба, Діана пройшла мимо нього, запустивши пальці в своє волосся.

- Можливо.

Артур порівнявся з нею.

- Діано не впадай у відчай. Я думаю, якщо Лазаренко не прийме запрошення – це буде тільки на краще.

Думки роїлися в голові немов скажені мухи. Вона починала злитися. Перед очима стояли тільки чорні очі Даміра. Діана пригадала їхню першу зустріч на даху шахти, і міцно стиснула кулаки. Він був настільки гарним, що від одного спогаду про нього, паморочилося в голові, але ненависть допомагала тверезо розставляти пріоритети.

Не в силах більше терпіти компанію Артура, вона відправила його до інших гостей, а сама випивши келих шампанського, задумливо вдивлялася вдалину.

- Привіт.

Діана обернулася на голос. Прямо перед нею стояв хлопчина років 26. Чорний костюм якого, гарно облягав спортивне тіло.

«Брюнет… Як і Дамір».

- Чого тобі? – без особливої цікавості запитала Діана, одним оком спостерігаючи за Ларисою, яка час від часу кидала на доньку схвальні погляди. Діану аж перекосило від ванільного виразу обличчя своєї матері.

- Не проти знайомства? Я помітив тебе серед інших, і подумав, що гарнішої дівчини на цьому вечорі не існує.

Діана невдоволено хмикнула.

- Яка романтика.

- Що? – незрозуміло смикнув він підборіддям, насупивши брови. – Я лише хотів…

- Як тебе звати? – перебила вона його.

- Святослав.

- А мене Діана. Знаєш, ти здаєшся мені хорошим хлопчиком, розумієш? – вона підступила до нього на крок так, щоб він відчував її подих на своїх губах. – Тобі явно не потрібна така, як я.

- Чому? – здивовано насупив брови Святослав. – Ти гарна. Ти мені подобаєшся.

- Тобі подобаються дівчата легкої поведінки? – звабливо шепотіла вона, легенько доторкаючись губами до його щоки та вилиць.

Святослав на мить задумався.

- Ну… Як тобі правильно сказати… Для одного разу так, але для серйозних відносин такі дівчата не годяться.

- Ну от! – вмить повеселішала Діана. – Я полюбляю тільки одноразові відносини, а серйозність нехай залишається порядним дівчаткам.

Хлопчина гидливо зморщив обличчя, дивлячись Діані в очі.

- Жах просто. Як дівчина може опуститися до подібних речей? Ти не схожа на повію.

- Зовнішність вводить в оману. Не попадайся у пастку красивого та милого личка Святославчику.

Раптовою лавиною поряд з ними опинилася Лариса. Очі жінки стріляли блискавками, пронизували наскрізь, а заодно й заморожували.

- Що ти робиш? – Лариса гнівно поглянула на доньку, після чого повернулася до Святослава. – Вибач, мою дурепу доньку. Вона сама не знає, що говорить, але можу запевнити, що коли знання прийдуть до неї – вона сильно пошкодує про свої слова. Що вона тобі наговорила?

- Мамо не треба. Я сказали тільки правду.

- Яку правду?! – стримано вибухнула Лариса. – Від якого часу брехня почала вважатися правдою?

Святослав незручно переступив з ноги на ногу. Хлопець явно відірвався від реальності і тепер нічого не розумів.

- Жодної брехні матусю, - прошепотіла Діана, трохи схилившись до матері, щоб та могла почути її слова через музику.

Рука Лариси міцною хваткою лягла на лікоть Діани. Потім Лара вибачилася перед Святославом ще раз, після чого послідувало прохання про те, щоб хлопчина нікуди не тікав, доки вони з Діаною переговорять на одинці. Залишивши потенційного жениха позаду, Лариса відтягла доньку в бік.

- Якого чорта ти витворяєш Діано Вікторівно?! – гучно засичала вона. – В тебе випала чудова нагода отримати гідного кавалера… І що ти робиш? Виставляєш себе хвойдою? Добре, що я почула вашу розмову, і опинилася поряд вчасно. Якби не я…

- То що? Що, мамо? Ти врятувала моє становище в очах того невдахи? Я не можу і не стану бути з тим, хто мені не подобається, як ти не хочеш зрозуміти цього?