Розділ 11

Квартира Артура Лісового. Середа. 16:40.

Діана заплатила таксисту і вийшла на вулицю. Тепер до багатоповерхівки Артура було лише рукою подати, але скрипучий звук гальм за спиною, змусив обернутися.

О, ні.

Діана закотила очі під лоба, коли помітила, як зі свого опеля виходив Данило. Хлопець виглядав неймовірно розлюченим, а широкі плечі під вузькою сірою футболкою, готові були розірвати тканину на клапті під час різких рухів Данила.

- Що ти тут робиш? – розгублено запитала вона.

- Це так ти зустрічаєш свого коханого хлопця? – в’їдливо запитав він, примруживши очі.

Видихнувши, вона склала руки на грудях.

- Як ти дізнався де я?

- Простежити за тобою нічого не коштувало, - потиснув плечами він. – Я саме під’їжджав до твого будинку і помітив, що ти сідала у таксі.

- Тому ти поїхав за мною, - констатувала вона.

- Діаночко, - Данило склав долоні одна до одної та притиснув кінчики пальців до своїх губ. – Я думаю, що ми трохи не з того почали минулого разу.

- І не тим закінчили. Ти це хочеш сказати? – вона сердито стиснула складені руки на грудях в кулаки та відвернула обличчя в сторону.

Данило облизав нижню губу, після чого зітхнув.

- Вибач. Діано, будь ласка, вибач. Я наговорив тобі багато дурниць. Не можна так поводити себе з дівчиною яку кохаєш.

Вона не втрималась від нервового смішку.

- І тобі більше не потрібні від мене гроші?

- Потрібні, - чесно зізнався він. – Я прийшов попросити вибачення і взяти кошти. Я все тобі поверну, обіцяю.

- Не треба, - негативно крутнула вона головою. – Як я вже сказала: ти не отримаєш від мене ні копійки. І до того ж, шукай собі іншу дурненьку дівчинку.

Данило завмер на місці, здавалося він навіть не дихав.

- Ти що…кидаєш мене? – не вірячи власним вухам перепитав він.

Діана велично здійняла підборіддя і посміхнулася.

- От бачиш, ти вмієш бути здогадливим хлопчиком, а я вже було вирішила, що розуму тобі бракує. Так, ти все вірно зрозумів. Я. Ти. Нас більше не існує. Все скінчено Данило. Не шукай мене, не телефонуй мені і більше не приходь до мене. Забудь все, що між нами було, - вона розвернулася на каблуках і попрямувала до вхідних дверей.

Очі Данила просто палали від люті. Він зірвався з місця, наздогнав дівчину, схопив за руку та розвернув до себе.

- Значить це все? Більше ти нічого не хочеш сказати?

Діана негативно смикнула підборіддям.

- Абсолютно нічого. А тепер відпусти мене, я піду.

- Хочеш мене кинути.

- Вже кинула Данило, вже.

- Гаразд, - згідно захитав головою він, його погляд впав їй на шию.

Одним різким рухом Данило простягнув руку і зірвав з її шиї коштовну підвіску з діамантами.

- Що ти робиш? – Діана швидко схопилася за шию рукою, на якій ще декілька секунд назад красувалася чарівна прикраса.

- А що? Тобі вона не потрібна. В тебе таких навалом, а захочеш, підеш в магазин, купиш нову. Хіба це проблема? – незворушно заговорив він, а потім взявши її за руку, зняв ще й золотий браслет.

Діана шокованими очима спостерігала за діями, тепер вже колишнього свого хлопця.

- Данило – це вже занадто, - прошепотіла вона, дивлячись, як її коштовності зникають до його кишені в штанях.

- Це твоя компенсація в мою сторону, за те що кидаєш мене. Я продам ці прикраси. У мене ціла купа боргів. А ти моя люба дівчинко, - він підступив до неї на крок і доторкнувся кінчиками пальців до її обличчя, мовив: - Ти не пропадеш.

Після цих слів Данило розвернувся і швидко попрямував до свого опеля. Зник всередині салону, а через декілька хвилин взагалі зник з її очей.

Видихнувши та осмикнувши свою сукню, Діана зайшла до під’їзду. Те що Данило зник з її життя, було дівчині навіть на руку: на одну проблему менше.

Двері відкрив Арсен Лісовий. Високий, худий хлопець із чорнявим волоссям та жовтими очима. Арсен являвся рідним братом Артура і був на 10 років старшим за свого молодшого брата.

- Привіт мишка Ді, - його обличчя осяяла привітна посмішка.

Мишка Ді – так Арсен назвав її вперше, коли Діана була ще зовсім маленькою. Йому часто доводилось нянчитися з Діаною та Артуром, коли у батьків були власні справи.

- Привіт. Артур вдома? Ми повинні були зустрітися у вас.

- Проходь. Артур вийшов на декілька хвилин до магазину, він скоро повернеться.

Діана ступила до квартири, зайшла у вітальню та побачила на столі товстий білий конверт і якісь папери. На одному документі було вказано ім’я Даміра Лазаренко. Діана різко розширила очі і сіла на диван.

- Арсене?

- Чай чи кава? – запитав він.