Розділ 10

Маєток Панових. Вівторок. 11:30

Будинок був завалений квітковими композиціями. Кожен займався власними справами, а Лариса стежила щоб ніхто не байдикував. Зараз вона швидше нагадувала шуліку, ніж елегантну даму блакитної крові.

- Троянди несіть в сад, а то в будинку скоро пройти буде ніде, - віддавала накази вона хлопцям зі служби доставки.

Діана зацікавлено оглядалася навкруги, завітавши до будинку матері. Розмах майбутньої вечірки вражав, тому вона піднявши брови, склала руки на грудях.

- Доброго ранку мамо.

- Діано! Ти не зовсім вчасно. Як бачиш, я трішки зайнята, але якщо бажаєш – допомога мені не завадить.

- Я прийшла з іншого приводу.

- Хто б сумнівався. Допомоги від вас двох не дочекаєшся, - посміхнулася Лариса, обійняла доньку та поцілувала в щоку.

Спостерігаючи за дівчатами, котрі заносили до будинку екзотичні фрукти, Діана на мить прикрила очі.

- Мамо, тобі не здається, що це занадто? Скільки грошей потягне ця вечірка? – тихо запитала вона.

- Не думай про гроші. Якщо все складеться чудово, ми припинимо рахувати копійки, - вимушено посміхнулась вона. – Діано, все повинно пройти по вищому класу. Я не можу допустити, щоб люди здогадалися, що в нас майже не лишилося грошей. Якщо ми вдаримо обличчям в багнюку – це буде повний провал.

- Тому наші останні гроші ти вирішила витратити саме таким чином. Зрозуміло, - невдоволено хмикнула Діана.

- Я бажаю нашій родині тільки добра. Не думай, що я поводжу себе, як егоїстка.

- Саме так я і думаю, вибач.

Лариса стиснула губи в тонку злу лінію.

- Можеш сердитися на мене скільки завгодно, але моя самоповага завжди при мені.

Діана зітхнула. Вона не зможе відговорити Ларису від безглуздих задумів. Її матір завжди славилася своєю впертістю. І якщо потрібно досягти власної мети, Лариса піде по головах будь-кого, навіть найдорожчих людей у світі. Іноді така поведінка лякала, а іноді вражала. Потрібно бути неймовірно хитрою та нахабною, щоб добиватися свого. На жаль, подібні риси характеру не передалися Діані від матері, але вона страшенно хотіла походити на неї.

- Чому ти не захотіла розповісти мені про Даміра Лазаренко? – різко перемінила тему розмови вона.

Лариса миттєво змінилася в обличчі. На блідому лиці проступило смятіння.

- Тому що ім’я цієї людини, заборонено в нашому домі! – гаркнула вона.

- Але чому?

- Він зайняв посаду твого покійного батька. Я не в силах бачити Лазаренка на вершині. Це так несправедливо.

Діана підійшла і поклала свою руку Ларисі на плече.

- Не хвилюйся, я зі всім розберусь.

- Що? – незрозуміло поглянула на Діану вона. – З чим саме ти вирішила розбиратися?

Діана мовчки поглянула на покоївку, котра зупинилася неподалік щоб протерти від пилу стіл.

- Справедливість повинна бути встановлена, - зашепотіла Діана до Лариси. – Я про все подбаю.

На обличчі Лариси відобразився спочатку шок, а потім його вираз дещо пом’якшився.

- Пообіцяй мені, що не станеш робити дурниць. Щоб ти там не задумала. І тримайся подалі від Даміра та його свити. Небезпека завжди ходить десь поряд Діано. Не треба кликати її до нашого будинку.

- Звичайно, я не стану. Можеш спати спокійно, - заспокійливо мовила Діана, але по виразу обличчя Лариси, можна було сказати, що матір їй не повірила.

- Добре, у мене ще куча справ. Якщо твій візит стосується тільки розмови про Лазаренка, то мені більше нічого сказати. На цьому все.

***

Кабінет Лазаренка 13:40

Коли двері кабінету відчинилися, Багдан широким, легким кроком ступив до середини. На обличчі чоловіка відображався неприхований тріумф, хоча посмішки й не було. Зупинившись напроти столу з червоного дерева, він сів у крісло і поклав перед Даміром товсту кіпу паперів.

- Сподіваюсь ти з хорошими новинами і мені не доведеться вдаватися до крайнощів, - серйозним тоном мовив Лазаренко.

- Сам поглянь, - не зважаючи на тріумф, похмуро мовив Богдан. – Ми домоглися чого бажали. Григорій Олексійович погодився на наші умови. Він віддає свої землі нам, без будь-яких заперечень. Коли ми з хлопцями прибули туди, склалося враження, що він дуже чекав нашого візиту.

- Чудово, - Дамір потер підборіддя, листаючи підписані папери. – Він зробив правильний вибір. Григорій буде отримувати свою частину прибутку, як ми й домовлялися. Я звик стримувати власні обіцянки.

- Без сумнівів, - погодився Богдан.

- Більше для мене нічого немає? – проникливо поглянув на Богдана Дамір. – Що на рахунок дівчини?

Крива посмішка на обличчі Богдана дала зрозуміти, що новини є.

- А от дівчина виявилася дуже цікавим екземпляром. Напрочуд рідкісним.

- І що це значить? Рідкісний – не значить бажаний, – Дамір відхилився на спинку крісла. – Скажи, чому мені так сильно не подобається твій тон?