Розділ 7

Кабінет Лазаренка. Понеділок. 8:10 ранку

Сьогодні на ньому був стильний діловий костюм, що ніби влитий, сидів на його мускулистому тілі, просто ідеально. Червона краватка, золоті запонки, ролекс на правій руці. Дорого та розкішно.

- Богдане… Я все ніяк не можу викинути її із голови. Хто вона?

Богдан на прізвисько Вовк відірвав погляд від екрану планшета. Шрам на обличчі трохи змінив вигин, коли його губи розтяглися в звіриному оскалі, що віддалено нагадував людську посмішку.

- Аби я вмів читати людські думки, ти б ще до того, як запитав, отримав відповідь на своє питання. Про яку дівчину ти кажеш?

- Ми зустрілися з нею на даху шахти. Здається вона була зі своєю подругою. Чи то був хлопець? Якось не звернув уваги.

- Даміре, на даху було дві дівчини, - серйозно мовив Богдан. – Одна блондинка, інша шатенка. Обом приблизно років від 20 до 23. Одягнені в коротенькі сукні та підбори. Блондинка неймовірно гарна, а от шатенка на мене сильного враження не справила. Котра з них зацікавила тебе?

- Та, яка не справила на тебе враження, - криво посміхнувся Дамір. – Її обличчя здалося мені знайомим, ось тільки я ніяк не можу пригадати де її бачив.

Богдан потер долонею підборіддя.

- Розумію про що ти говориш. Вона також здалася мені знайомою. Ніби й бачив десь, а ніби й ні. Знаєш Даміре, я ніколи не скаржився на власну пам’ять, але чомусь її обличчя залишається для мене таємницею. Може пізніше згадаю, - задумливо мовив останню фразу він.

Дамір міцно стиснув щелепи і з докором посміхнувся.

- Можливо вся справа в тому, що ти не звертаєш жодної уваги на дівчат старше 20-ти років?

- Ей, не потрібно прикрашати. Я не стану заводити стосунки з жінкою старше 29-ти. А от секс тільки з такими, як ти сказав: 18-20 років. З такими янголами завжди почуваєш себе молодим та життєрадісним.

- Життєрадісним? Ти? Скажи мені, коли на твоєму обличчі востаннє була посмішка, життєрадісний ти наш? - низьким тоном запитав Дамір і відрізавши ножицями зайвий край кубінської сигари, запалив її. – До тебе є одна справа. Дізнайся хто вона. Дізнайся про неї все: хто її батьки, чим займається, чим дихає, що любить, що терпіти не може. Навчається, працює. З ким товаришує. Ти зрозумів? Мені потрібен звіт з детальними подробицями.

- У мене навіть імені її немає, - хмикнув Богдан. – Доведеться замість 5 хвилин витратити пів години на пошуки. Не так то й багато.

Дамір випустив в кабінет великий клубок сірого диму та відкинув голову на спинку крісла.

- Ця незнайомка не дає мені спокою. Просто знайди її. Це все про що я прошу. Зі всім іншим я впораюся сам.

***

Магазин одягу «Панянка». 10:30

- Діано. Діано. Діанооо!

Із власних роздумів її витягнув голосний, наче скрежіт старих воріт, обурений голос Таміли. Перед самим Діаниним носом промайнула копна білявого волосся – подружка гнівалася.

- Га, що? – Перепитала Діана, розгублено кліпаючи очима.

- Ну так що? – Таміла закусила внутрішню сторону власної щоки.

Діана знову часто закліпала.

- Господи, Діано! Прокидайся уже, годі витати у хмарах, ти мені обридла!

- Я ніде не витаю, - запротестувала вона тихо.

- Тоді допоможи мені. Ти допоможеш з вибором чи ні? Я покликала тебе саме для цього, а ти знаходишся будь де, але тільки не зі мною!

Вислуховуючи чергову гнівну тираду від Таміли, вона ледь стримувалася щоб не закотити очі під лоба.

- Вибач, - примирливо мовила Діана.

Почулося зітхання, а потім легкий, невимушений сміх.

- Я не серджуся на тебе, до твоїх незвичностей я повністю звикла, - Таміла мило посміхнулася їй та підняла обидві руки в яких були тремпелі з маленькими чорними сукнями, і потрясла ними в повітрі. – Мені потрібна порада.

Сьогодні у неї з Артуром важливий вечір. В голову нічого крім Даміра Лазаренко не йшло. Чорт, як же не вчасно Таміла вирішила витягти подругу в магазин за новенькими стильними речами для своєї колекції. Аби хто тільки знав, як сильно Діані хотілося втекти з магазину і податися куди очі дивляться.

- Я думаю, що обидві сукні гарні. Мені справді важко зробити вибір між такою красою, - мовила Діана, хоча насправді жодна з суконь їй не сподобалась.

- Справді? – Таміла гидливо стиснула губи та придирливим поглядом оглянула сукні. – Не думаю, що це мій стиль. Мені подобаються розрізи, кружева та глибоке декольте. А тут немає ні того, ні іншого.

- Тоді продовжуємо пошуки далі, - відсторонено подала голос Діана.

- Ти прийдеш сьогодні до нас на вечерю? Батьки давно тебе не бачили, мама скучила за тобою.

Діана із сумнівом покрутила головою.

- Вибач Таміло, але сьогодні я не можу. У мене є одна важлива справа.

- Що за справа? – поцікавилася та.

- Я і Артур хочемо поїхати в одне місце. Це важливо.