Розділ 5

Маєток Панових. 11:10

Діана вкотре поглянула на стіни рідного будинку в якому пройшло її дитинство. Великий, двоповерховий маєток мав дві вежі по боках: західну та східну. Червоний дах подекуди прикрашали янголи з музикальними інструментами в руках. Панорамні вікна батькові ніколи не подобались, тому він вирішив побудувати маєток в англійському стилі з високими, але вузькими вікнами. Тут все залишилось таким, як і раніше. Матір не думала щось змінювати та робити ремонти, її влаштовувало те, що й так було зроблено. Вікторіанська епоха інтер’єру просочувала собою весь простір будинку через старовинні меблі та тьмяне освітлення. Подих тієї епохи відчувався у всьому.

Коли Діана увійшла до будинку, матір знаходилася у вітальні, сидячи в кріслі за чайним столиком та споглядала пейзаж за вікном.

Лариса Панова сиділа спиною до дверей, Діана помітила краєчок її червоної сукні та ногу в чорній туфельці на високому підборі. Велична, пихата, справжня аристократка. Вона завжди вміла зберігати гідний вираз обличчя в будь-якій ситуації. Навіть коли помер тато, на її обличчі не смикнувся ні один мускул. Вона продовжувала зберігати спокійний та холодний вираз обличчя в той час, коли Діана з сестрою заливалися гіркими сльозами та не знаходили собі місця.

- Привіт мамо.

Лариса повернула обличчя, тепер Діана бачила її орлиний профіль. Чорне волосся, як завжди гладкими хвилями спадало їй на плечі, губи нафарбовані яскравою червоною помадою, а зелені смарагди очей густо підведені зеленастими та коричневими відтінками, блистіли по-справжньому живим блиском. Завжди красива і завжди готова до самих неочікуваних ситуацій.

- Діано… Доброго ранку, моя люба. Я не чула, як ти зайшла, - занадто вдумливим тоном мовила Лариса.

Діана підійшла і опустилася поряд з матір’ю у крісло розташоване поряд.

- Алексі немає вдома?

- Вона вже три дні ночує у свого жениха, - повідомила Лариса. – Схоже твоя сестра щаслива. Тепер залишилося вийти за нього заміж, щоб стати ще щасливішою.

- Алексі сама вирішить, як їй діяти мамо.

- Авжеж, - спокійно хитнула головою вона і коротко посміхнулась куточком губи. – Що привело тебе до мене?

- Гроші. Ти не давала мені коштів майже місяць, впевнена, що Алексі також сидить без копійки в кишені.

- Алексі отримує гроші від свого жениха, - спокійно повідомила Лариса.

- Але в мене немає такого жениха, як у Алексі, мамо.

- Звичайно. Твій Данило звик тільки тягти з тебе, а повинно бути навпаки. Запам’ятай моя люба: чоловік повинен давати, а жінка брати. Покинь Данила, доки ще не стало занадто пізно. Як тільки в тобі прокинуться справжні почуття до такого як він, ти вже ніколи не захочеш від нього піти.

Все-таки на рахунок Данила вона була правою. Він дійсно вмів тільки брати, а віддачі ніякої. Прикро, але правдиво. Діана тихо шморгнула носом.

- Дай мені грошей і я піду. В мене ще є справи з Артуром.

- Передавай йому щирі вітання від мене.

- Мамо не переводь тему, - стійко мовила Діана засовавшись на місці. – Думаю ти повинна дати мені за весь місяць. Так буде справедливо. Я не можу жити без грошей, ніхто не може. У мене в гаманці є лише двадцятка.

Лариса видихнула і опустила голову.

- Хотіла б я… Але все занадто складно для твого розуміння.

- Що? – насупилася Діана. – А ти спробуй пояснити, щоб я могла зрозуміти.

- Все колись закінчується, тому доводиться займатися накопиченням. А я ніколи не думала про подібні речі.

- Припини говорити загадками. Я не розумію.

- Гроші зникають дуже швидко доню. Навіть не встигаєш оглянутись, як більшої частини більше немає.

Діану охопив ступор. Вона не рухаючись сиділа на місці і навіть не моргала. До неї чітко дійшло те, про що їй намагалася сказати Лариса.

- На скільки нам ще вистачить грошей?

- Якщо жити в нашому звичному ритмі, то на пів року, може трохи більше. А якщо увійти в режим економії, то на рік, півтора повинно вистачити.

- Що? – шоковано вирячила очі Діана. – Мамо! Яким чином ти умудрилася просадити майже всі наші гроші за 4 роки?

Лариса смикнула рукою, на якій красувався дорогий золотий браслет, оздоблений діамантами.

- Я полюбляю жити в розкоші. Нічого не можу вдіяти з собою, - невинно мовила вона.

Від її слів у Діани пересохло в горлі.

- Скажи, що це не правда. Скажи, що ти жартуєш.

- Хотілося б, але на жаль…

- Прокляття, мамо, - в розпачі видихнула Діана і знесилено схилилася на спинку крісла.

Лариса прочистила горло, випрямила спину і рівніше сіла у кріслі поглянувши на свою доньку.

- Саме тому в мою голову прийшла одна думка. Ми всі повинні вийти заміж за вигідних чоловіків. На все про все у нас є приблизно рік. Чим раніше ми досягнемо своєї мети, тим краще для нас. Ти ж не хочеш опинитися на вулиці без гроша в кишені?