Розділ 4

Квартира Діани. Неділя. 9:30 ранку

Дзвін коштовностей пролунав на всю квартиру, коли Діана вивалила на скляну стільницю весь вміст об’ємної скриньки для прикрас. Вона завжди тримала в ній декілька грошових купюр про всяк випадок. Але скринька виявилася пуста, точніше в ній крім дорогоцінностей нічого більше не знайшлося (виходить, що Діана їх витратила, але поповнити потаємний запас забула). Голосно завивши, вона відкинулась спиною на спинку дивану обтягнуту білою шкірою і з відчаєм поглянула на стелю. Вона перевірила все. Перевернула верх дном кожен куточок власного трикімнатного житла і знайшла лише мілкі гроші, котрих тільки на міський автобус вистачить.

У неї закінчувалися кошти…

Після смерті батька, матір забрала під власний контроль все до копійки, а донькам чітко під розписку (два рази на тиждень), видавала трохи грошей на особисті витрати.

Мелодія вхідного дзвінка привела Діану до тями. Сівши рівно, вона зняла телефон з блокування та натиснула зелену кнопку.

- Привіт Артуре.

- Доброго ранку Ді. У мене для тебе є новини, - бадьорим голосом заговорив він.

Взагалі, Артур майже завжди поводив себе занадто радісно та жваво, коли Діана або знаходилась поряд, або коли розмовляла з ним по телефону. Закоханий блиск його карих очей нікуди не зник, навіть коли вони стали дорослими. Друг дитинства - закоханий в неї до втрати свідомості. Але кохання це ніколи не було взаємним.

- Сподіваюсь хороші?

- Як знати, - потиснув плечами він, хоча Діана й не могла його бачити. – Я роздобув інформацію, котра тебе явно зацікавить, - вже серйозним тоном мовив він.

Мобільний Діани почав видавати короткі гудки і вона швидко поглянула на дисплей. Телефонував Данило.

- Продовжуй, я слухаю, - не звертаючи уваги на ще один виклик мовила вона.

- Я знайшов його.

- Що? – Діана напружилась всім тілом та широко відкрила очі. – Ти знаєш хто вбив мого батька?

- Так.

- Хто він? Назви його ім’я.

- Діано, - Артур дещо понизив голос і затих. – Краще тобі не встрягати в це. Просто облиш свою помсту.

- Що ти таке говориш Артуре? – миттєво розпалилася вона. – Ти знаєш, як давно я хочу помститися цій людині за смерть тата. Тепер ти кажеш мені облишити? Просто скажи хто він. Більше від тебе нічого не потребується.

- Діано повір мені.

- Я вірю тобі. Але відступати не збираюся, зрозумів? Не слід говорити про такі речі по телефону, я скоро приїду до тебе і ми про все поговоримо, - швидко вимовляла слова вона.

В слухавці зітхнули.

- Добре, чекаю твого візиту.

Данило телефонував вже втретє і нарешті вона відповіла на дзвінок. Роздратований голос хлопця прорізав її вушну перетинку:

- Якого чорта я повинен висіти на лінії так довго, щоб поговорити зі своєю дівчиною? З ким ти розмовляла?

- Вибач, я на лінії. Кажи, що ти хотів.

- Ти вдома? Тому що я їду до тебе. Треба поговорити. Це терміново.

- Зараз? Давай перенесемо розмову на вечір, або хоча б на 14:00. У мене також є свої справи: потрібно заїхати до мами, а ще зустрітися з Артуром.

- Почекають твої справи. Я вже близько, всього в двох кварталах від твого дому, - нахабно мовив Данило в слухавку.

- Гаразд, - зітхнула Діана.

- Чим ти невдоволена? – їдко запитав він. – Це займе декілька хвилин твого дорогоцінного часу. Нічого зітхати.

Стосунки з Данилом у Діани почалися півроку назад. Галантний, вродливий хлопець не зміг не покорити кришталеве серце дівчини. Зустрівши його, вона відразу зрозуміла, що хоче пізнавати простори романтики тільки з ним. Так було до тих пір, доки не пройшло трохи часу і в Діани не відкрилися очі на справжню сутність Данила. Нахабний, іноді неврівноважений грубіян, котрим володіла лише жага до азартних ігор. В казино Данило сплавив таку суму грошей, що можна було купити собі власний острів і жити на ньому, ніби цар. Але в Данила були зовсім інші пріоритети. Краще все програти, зате грати!

Діана відчинила двері відразу, як тільки в них постукали. А чому так швидко? Тому що вона стояла під дверима, ще й за ручку їх тримала.

- Привіт, - посміхнулася вона і спробувала поцілувати його, але Данило скривив обличчя, ніби шматочок лимона проковтнув, відхилив голову в бік та відштовхнувши Діану, пройшов вглиб квартири.

- Припини. Давай без твоїх стандартних телячих ніжностей. У мене до тебе прохання і я сподіваюся, що ти мене не підведеш, - мовив, оглянув квартиру (ніби бачив її вперше), і нарешті повернувся до неї обличчям.

- Ти можеш просити все, що завгодно, - мовила Діана без заперечень і склала руки на грудях. – Тільки давай швидше, а то я поспішаю.

Данило завмер, він буквально пропалював поглядом дірки в її кришталевому тілі. Тут-то Діана й напружилась. Такий погляд завжди говорив, що Данило розлютився.

- Ти чому? Що я зробила?

- Поспішаєш? – просичав він. – Те що ти хочеш зустрітися зі своєю матусею – тут я нічого не маю проти, але… Артур, - ім’я Діаниного друга він буквально виплюнув крізь зуби з такою ненавистю, що вона здивувалася, як ті зуби не повилітали геть.