Розділ 2

Покинута шахта. 1:27 година ночі

Таміла обережно відчинила двері і підстрибуючою ходою ступила на дах, після чого притримала двері для Діани.

- Попертися посеред ночі на давно покинуту шахту, це і було твоєю ідеєю? – іронічно підняла брову Діана озираючись навкруги. Суцільна темрява існувала тільки в небесах, все інше добре освітлювалося ліхтарями.

- Я сподівалася, що ти будеш у захваті, - дещо обурилася блондинка. – Ми сто років не приходили сюди.

Діана відірвала погляд від правої сторони даху (їй здалося, що в темряві промайнула якась тінь) і відсторонено поглянула на Тамілу.

- Так, дійсно.

- Ти пам’ятаєш, коли ми вперше потрапили сюди? – весело запитала блондинка.

- Артур показав нам це місце, коли мені було 14 років, - усміхнено заговорила Діана. – Я тоді сильно боялася висоти. Артур допоміг мені побороти свій страх.

Солодко розтягнувши губи в усмішці, Таміла звузила очі.

- Бідний Артурчик, як він за тобою бігав, - розсміялася вона.

- Припини, - насупила брови Діана. – Ми з Артуром дружимо із самого дитинства. Я йому сотні разів говорила, що між нами нічого не може бути. І псувати дружбу стосунками я не збираюся.

- А сам Артур, що про це думає? – повільним маслянистим тоном протягла Таміла. – Щось мені підказує, що він готовий по першому свисту зіпсувати ваші дружні стосуночки, якщо ти все-таки насмілишся дати йому шанс. До речі, не така вже й погана партія.

- У мене є Данило, - похмурим тоном мовила Діана.

- Пфф, а от Данило – погана партія. Він не являється одним із нас. Він звичайнісінький блазень. Нехай вдягає костюм циркового клоуна і біжить веселити багатіїв, щоб заробити хоч якусь копійку, - гидливо зморщила обличчя блонда.

- Не треба так Тамі, адже я зустрічаюся з цим блазнем.

- Краще передивись ці стосунки. Ти їх переоцінюєш, - підняла брови Таміла і раптово вигукнула: - О, ходімо до краю!

Вона вказала пальцем перед собою і потягла Діану туди. Край даху був огороджений залізними перилами, проржавілими наскрізь. І стояли вони на місці лише завдяки чесному слову. Було небезпечно навіть підходити до них, не то що торкатися.

- Таміло краще триматися подалі від краю. В мої плани не входили стрибки без парашуту.

Але блондинка наче й не слухала її. Вона схопилася руками за перило і повними легенями вдихнула свіже літнє повітря. Вітер грався її довгим волоссям (на верху він був набагато сильнішим, ніж внизу). Таміла обернулася через плече і простягла до Діани руку.

- Давай, не бійся. Просто пригадай дитинство: ти, я і Артур, стоїмо прямо тут, тримаємося за руки і спостерігаємо поглядом захід сонця. Круті були часи. Шкода, що нічого вже не можна повернути.

Діана повільно підступила до подруги, але за руку її брати не стала. Зупинилася поряд.

- Мені завжди подобалось дивитися на нічні вогники, - Діана захоплено обвела поглядом асорті різнокольорових лампочок, що освітлювали кожен куточок Дніпра. Десь вдалині виднілися чорні води річки. А ще далі, безкрайній горизонт, де світло яскравих ліхтариків зливалося у суцільну смугу різнобарвних самоцвітів.

- Неймовірна краса. Шкода, що таке можна побачити тільки вночі, - мрійливо видихнула Таміла. – Прокляття, зараз у мене почнеться ностальгія по дитинству.

- А ще цю красу найкраще видно тільки звідси. Ця висота ідеальна для споглядання нічних пейзажів. Шахта являється найвищою точкою в нашому місті. Але вона припинила свої робочі будні ще в 90-х.

- Аби шахта ще й досі працювала, то ми б сюди ніколи не потрапили. Ще давно мій батько розповідав мені, що цей об’єкт був під постійною охороною, - повідомила Таміла. – Пізніше, коли робота тут завершилася, шахту розграбували, а вандали зробили іншу частину брудних справ – повибивали половину вікон у будівлі.

- Так, я чула про це, - Діана опустила погляд вниз і посмішка на її обличчі перетворилася у дивну гримасу.

Далеко внизу виднілися декілька чорних джипів, що приїхали на територію та зупинилися біля входу у шахту. Майже синхронно двері автівок відкривалися і на вулицю почали виходити здорові, наче буйволи хлопці. Схоже шлях вони тримали саме у будівлю.

- Таміло, - тоненьким голосом мовила Діана, але подруга не відкликалася. – Таміло, - повторила і повернула обличчя в сторону блонди.

Подруга завмерла на місці стоячи спиною до краю. Вона дивилася на щось попереду себе.

- Що з тобою? – перелякано запитала Діана і прослідкувала куди та дивилася.

Голосно вигукнувши від несподіванки та переляку, Діана ступила різкий крок назад і наткнулася спиною на перила, котрі погрозливо заскреготіли. Почувся гучний тріск. Діана відчула, як залізо під її спиною втікає кудись назад.

- Я падаю. Таміло, я падаю! – заволала вона.

Блондинка блискавично розвернулася на високих підборах і схопила Діану за праву руку обома руками. Втримала і добряче напружившись допомогла Діані встояти на ногах і не дати гайнути вниз без парашуту. Перило з тріском зламалося і полетіло до землі.