мій вишневий голос

Може б, хтось послухав як Павло грає на сопілці, без вогню та нікого   нема. Павло сів на пеньок й продовжує грати  мелодію, обдивився, на місячне сяйво, щебоче  дерево, густий ліс-не тільки для того щоб грати, а щоб відчувати свободу. Щастя, може закінчитися. Треба йти до війська. ,,Скоріше б повернутися додому”,-подумав Павло. Уночі в глухому лісі стояла ворожа тиша, що аж захотів йти в вогонь з друзями. Встав з-за пеньок, якраз не дограв кінця. Тому ляг, незручно, думає що батьки чекають, се сон байдужний ніж навіть кохання. Може, а якщо нема. Темні й неясні, не дає спокій душа, немов забула пісні під  вишнею. Солодке-хоче чути як співає  квітуча вишенька. Шкода в том що Павло неодружений.

Вранці вони пішли до села, як уже вам сказав, козак, закінчили військову службу і після того треба повертатися до рідного міста. Чисте небо й ароматне, квітуче. Можна казкою вважати, ідеш по вулиці думаєш, як там батьки тим шляхом, подивись, в полі видно, ніби муку.До чого тут нечисте мука кохання?Нарешті дістались, весь народ гордовито привітався, міцно обнімалися , вільні плакали, й тут тато Павло емоційно каже:

-Мій синку,нарешті ти  вернувся,що то за втомлений, синок?Бачу,не миргуйся, ми в порядке, наче корова.

-Не кажи так,-раділа мама.

-Цить, скільки раз я вже тобі казав, будь як я кажу. Та й хочу щоб все знали, я ж головна цього села,-себе похвалив тато звернувся до Павло, несподівано сказавши,-Ледве не забув, ми з жінкою, вас підготували, то як, ти ж знаєш прекрасна,приваблива та слухняна дівчина.

-Ти про Васся?-неочікувано казав Павло, вони уже були знайомі з дитинства,як друзі,але зовсім не підходили одне одному. 

-Невже тобі не раді?Се було б краще для щасливого мужчини, ніж безнадія шукати та й не знайти.

-Ох,мій рідненький,-зітхнула мама.-добре що ти дома, у нас буде  святкування з нагоди твого повернення,чуєш ти командир,допомагати мені будеш в справі.Вони пішли до хати, а Павло так замерз,що не зная,що робити, не може одружитися з Вассею, як хвиля на тумані.Дарма,звідки гори беруться та нещастне кохання. Приносять нам чи ні, на  човні, куди нам йти другою дорогою.Павло стояв біля паркана,побачив самотню дівчину,красива,заплітках,біла як сніжна калина.Вона тільки що зиркнула на Павла лише пять хвилин й побігла з місця,може злякалася?

-Здоров,мій друже,-привітався він,сильно вдарив його плече,-Як се маєте?

-Добре,але хоч стало гірше ніж повернення,як вам здається?

-Не сумнівайся,не думайте,ти вже найславніші козаче!Поки ми тебе підримуєм,-сміялись обидва,-Ах,давненько не було,Павло розумію тебе що випадково дивились ту самотні дівчину ії звуть Вишня.

-Ти ії знаєш?

-Тут по слуху,кажуть вона сирота та ще й відьма,ні з ким спілкується,небоже,що з тобою,але не так часто приходять сюди,наші землі ненавидили Вишня,бог дасть…

Друг тяжко зітхнув,прощався з Павлом, не знав,що це насправді ніхто не розмовляє,але чому?Можливо змушена або зовсім не хоче,те хто бояться люди?Неважливо,чого,за чим прийшла,до кого…

Але вона схожа квітуча вишенька між сніжний сльозах.

Сонце сховалось за гори,в тихих вечірніх,закарпатській хаті.У нас святий вечір,прийшли к нам батьки та друзі,їли,попили,грали барабани й скрипка,адже весело слухати,яку вони грають,тим більше тепло душі ніж пекло на весіллі.Поруч сиділа з Вассю:

-Ох,як я уже сумувала,мій лебедику,я тобі наливаю горілку?-взяла, але він не хотів пити,пізно,налила чашку,продовжує вона,-На жаль,не знаю з чого почати,мій соловейко,бога віра душа  і в серці будет поруч,аби я все-таки могла б одружитися,вочевидь,ти хотів цього?

-Пробач.але мені потрібно піти покурити?-брехав він,хтів тікати-й ввійшло.

-А,добре.-не проти вона.

-Дякую гарно.-швидко пішов з хати.

Васся недовольна за то що він пішов,не пожурила б,намагалася бути найближчий з Павлею,ось так бути,на жаль,звичайно горить по лицях,тривожним,чистим,холодноголосим.Хотіла бути його нареченою,  аж сяє чиста козак.

-Ой,лишенько моя подруго,як ти?-сказала подруга і поруч сідає з Вассею.

-Та пусте.

-Хороший хлопець,він такий славний гетьман,має пташині крила, пахне як калина під кущем.

-Так він такий же,як добре те ,що він повернувся,живим, не поранений,вибрав правильне життя без болю.

-Ви як чудово кажете,-похвалила ії подруго.Так і далі,вони довго розмовляли,і к тому же Васся не розуміла де його довго носить?

В той час Павло все ще гуляє,пізньої ночі, вільно дихає повітрям,безстрашно ходить у темному лісі,де можна дивитися гарне гомін ріки біля дерево,блищали в цих краях види.Але здивований чув чийсь красивий жіночий голос,тому пройшов кілька кроків від дерева,щоб не помітити,аби він обережно дивився,виявилося це та самотня дівчина-Вишня.В тихім глибокім місці, і як вона найнеймовірніше,яку співає як ангел-хранитель,безумовно,оркестр.Такого голоса не чув,така мягка,повільна,тиха може й трішки голосніше,піднимається й падає тонь,приємно,як ось чуєш за спиною:

                                                             Червоні вишні-чого ти мовчиш?

                                                             Червона вишні-чого ти плачеш?...

 Вона закінчила пісню,так душевно аж зворушило,сильно, й пісня просто неймовірна як загинув у ріці під вишнею.Сумна дівчина аж крається серце,Павло під його ногою хруснула гілка,вона завмерла і дивилась на нього: